Тематичний напрям 6.

Тематичний напрям 6.

Політичні процеси як чинник державотворення.

 

Таран Тетяна Семенівна,

аспірант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права  ім. В.М.Корецького НАНУ

 

КОНСОЛІДУЮЧІ ЦІННОСТІ , ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСАХ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

 

Двадцятилітній період  розвитку незалежної держави Україна вимагає підведення певних підсумків і наукової рефлексії на предмет відповідності публічно задекларованих  цілей реальному  стану суспільно – політичного життя.

На сьогодні більшість експертів, як вітчизняних так і міжнародних характеризують процеси в українському суспільстві як кризові, що перманентно посилюються на тлі світової економічної кризи та участі України у глобалізаційних процесах. Основні рейтингові показники економічного добробуту та рівня просування суспільно-політичних реформ знаходяться на найнижчих щаблях у Європі. За наявності правової бази, що у цілому відповідає світовим стандартам стосовно захисту основних прав і свобод людини і громадянина, існують суттєві складності щодо імплементації норм права у щоденну суспільну практику.

Значної мірою існуючий порядок речей обумовлений тим , що  в Україні багато в чому «фасадний характер» має не лише демократія, але й громадянське суспільство.[1]

 Соціологічні дані свідчать про низький ступінь довіри громадян до громадських організацій та незначний рівень залучення до їхньої діяльності. Недостатня «включеність» громадян у суспільно-політичне життя несе у собі ризики як для суспільства, через неконтрольованість владно-економічних еліт, несправедливий розподіл суспільно-економічних благ, так і для державності України у цілому, через недостатню суспільну підтримку, а отже і недостатню легітимізацію основних політичних інституцій держави.

 Сучасна стратегія модернізації українського суспільства, на думку як експертів, так і політичного керівництва держави, неможлива без розвинутого громадянського суспільства. Так, у Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України зазначається, що кардинально змінити ситуацію, що склалася у суспільно-політичній сфері, можна розширюючи можливості участі громадськості,  створюючи умови для перетворення громадян на впливового суб’єкта трансформацій, формування у суспільстві усвідомлення підпорядкованості влади  суспільству та створюючи механізми впливу  на неї. Досягнення цієї мети потребує глибоких і системних змін  основ усіх  складників політичної сфери суспільного життя.[2]

Одним із найсуттєвіших каталізаторів змін є інституалізація державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Так, потрібно відзначити  утворення у минулому році Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства, затвердження Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянської політики та Плану першочергових заходів щодо її реалізації.

Стратегія спрямована на утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави, запровадження громадського контролю за діяльністю влади, забезпечення незалежної діяльності інститутів громадянського суспільства, посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень, створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів громадян в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій із громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави.[3]

 Проте зміни політико-правового середовища громадянського суспільства (зокрема, його законодавче забезпечення) пішли вперед, а практика їх втілення та наповнення реальним змістом поки що відстає.

Фундаментом та передумовою для виникнення та успішного функціонування громадянського суспільства є соціальний капітал, як система вертикальних та горизонтальних інтерактивних зв’язків, заснованих на спільних нормах та цінностях, довірі та взаємному визнанні акторів.

На сьогоднішній день серед науковців існує консенсус, щодо усвідомлення необхідності  соціального капіталу для успіху кожної країни в умовах нового глобального економічного і політичного устрою. У праці "Соціальний капітал і світова економіка" Френсіс Фукуяма зазначає, що "здорова капіталістична економіка опирається передусім на досить високий рівень соціального капіталу громадянського суспільства, що сприяє підвищенню самоорганізації в структурах... Саме тенденція до самоорганізації життєво необхідна для ефективної діяльності демократичних політичних інститутів” [4],[5]

На нашу думку саме аналіз ціннісного складника соціального капіталу може дати відповідь на питання, чому формально-інституційні заходи не призводять до наповнення реальним змістом інституцій громадянського суспільства в Україні. На сьогодні існує ціла низка розбіжностей у суспільній свідомості стосовно саме  цінностей, що мають стати консолідуючою основою функціонування успішного громадянського суспільства та модернізаційних процесів у державі.

Так, абсолютна більшість українців – 87% – вважає нечесним походження першого капіталу більшості нинішніх багатих людей в Україні.

Логіка історичного процесу формування приватної власності у країнах західної та англо-американської культури має суттєві відмінності від країн пострадянського простору, зокрема, України. Процес утворення перших значних приватних капіталів у багатих людей України не має у своїй більшості прямої кореляції з чеснотами, що є основою теорії ринкової економіки та права приватної власності. Тому інститут приватної власності в Україні не є легітимізований  у суспільній свідомості, як гарант суспільно – економічного поступу і модернізації. Більше того, за 20 років ставлення населення до приватизації істотно погіршилося. [6]

На сьогодні в Україні незавершений також процес узгодження поглядів на минуле державотворчого процесу. Усвідомлення причин, рушійних сил появи держави Україна у сучасних кордонах має недостатнє об’єктивне наукове обґрунтування, і являє собою скоріше процес політичної міфологізації, ніж досягнення суспільного компромісу і згоди. Цей чинник є також ризиком для  стабільності майбутнього та обумовлює різницю у поглядах на геополітичний вибір, який наразі гостро стоїть перед Україною з огляду на процеси нової структуризації політичного ландшафту світу.

На нашу думку без актуалізації процесів досягнення суспільного консенсусу щодо цінностей  української громади  неможливо використати у повній мірі модернізаційний потенціал соціального капіталу, та, як наслідок,  реальне функціонування громадянського суспільства. А отже і досягти достатньої легітимізації у суспільній свідомості існуючого політичного ладу. З огляду на це доцільним вважаємо вивести дискусію щодо зазначених вище  цінностей  існування на рівень загальнодержавних пріоритетів  із залученням широкого кола експертів, що мають високий авторитет у науковому середовищі, та  з відповідним інституціональним оформленням такої дискусії.

 

 Використані джерела:

1. "Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні". Круглий стіл. Київ. -  НІСД, 2013. Електронний ресурс. Режим доступу http://www.niss.gov.ua/articles/1140/

2. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – Київ. - НІСД, 2012. – 256 с. Електронний ресурс. Режим доступу  http://www.niss.gov.ua/articles/859/

3. Указ Президента України  № 212/2012  «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» від 24 березня 2012 року. Електронний ресурс. Режим доступу http://www.president.gov.ua/documents/14621.html

4. Савко Ю. Громадянське суспільство, соціальний капітал і політична участь // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2002. Вип. 4. 352 с.

5. Fukuyama F.  Social Capital and Global Economy // Foreign Affairs. - Volume 75, September-October, 1995. – P.89-103.

6. «Перспективи  модернізації  в Україні   і тенденції змін суспільної свідомості». Круглий стіл. – Київ. Інститут соціології НАН України (за інформаційної підтримки Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва) 2013. – 4 с.