Тематичний напрям 1.

Тематичний напрям 1.

Сучасна економічна система та тенденції її розвитку на початку третього тисячоліття

Гаврилюк Мар’яна Олександрівна

Студент-магістр ЛНУ імені Івана Франка  

ІРО ЯК МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Сьогодні фінансовий ринок пропонує велику кількість різних за характером та вартістю інструментів залучення капіталу. Для компанії вибір такого інструменту є стратегічно важливим, адже визначатиме напрям її розвитку у майбутньому. Переймаючи зарубіжний досвід, українські компанії все частіше використовують ІРО як механізм залучення фінансових ресурсів. IPO (Initial Public Offering) – це первинне публічне розміщення акцій компанії для продажу широкому колу інвесторів. Компанія вперше виводить свої акції на біржу з внесенням їх у біржовий лістинг. Покупцями у цьому випадку можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи.

У процесі ІРО інвесторам пропонують акції додаткового та (або) основного випуску. Відповідно до цього виділяють три види ІРО: класичне – інвесторам пропонують лише акції додаткового (нового) випуску; вторинне – інвесторам пропонують акції лише основного випуску (У словнику термінів NASDAQ для вторинного публічного розміщення акцій використовують термін «Secondary Offering»); змішане – разом з акціями додаткового випуску інвесторам пропонують акції основного випуску.[7, С. 98]

Компанії проводять первинне публічне розміщення акцій з метою: залучення значного обсягу фінансового капіталу на довгостроковій основі, об’єктивної та адекватної оцінки ринкової вартості підприємства (капіталізації), а також позиціонування компанії як публічного інституту.[4]

Для українських компаній досвід залучення іноземного капіталу за допомогою первинної публічної пропозиції акцій є відносно новим. Перше ІРО на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі (Alternative Investments Market of London Stock Exchange) провела у лютому 2005 року компанія «Укрпродукт», яка виробляє молочну продукцію. Компанія продала 27,21% своїх акцій, залучивши при цьому 6 млн. фунтів стерлінгів.[3, С. 92]

Незважаючи на те, що законодавство України в частині регулювання діяльності акціонерних компаній зазнало змін, все ж залишилося чимало перешкод для українських емітентів, які бажають залучити фінансові ресурси на іноземних біржах. Українська компанія може здійснити ІРО на іноземній фондовій біржі, використовуючи один з наведених нижче способів: пряме розміщення акцій українського емітента на іноземній фондовій біржі; розміщення глобальних депозитарних розписок (ГДР) під акції українського емітента; розміщення ГДР іноземного холдингу, який володіє більшістю акцій українського емітента; розміщення акцій іноземного холдингу на іноземній фондовій біржі. [6, С. 7] Відповідно до чинного законодавства України пряме розміщення акцій українського емітента на іноземній фондовій біржі є доволі проблематичним, оскільки компанія-емітент повинна дотримуватися наступних вимог:

1.    Необхідно отримати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на обіг цінних паперів українського емітента за межами України.

2.    Для отримання дозволу емітент повинен зареєструвати в ДКЦПФР випуск акцій та інформацію про емісію цінних паперів. Реєстрація випуску акцій та інформації про їх випуск проводиться одночасно протягом 30 днів.

3.    Емітент повинен мати лістинг по попередніх випусках цінних паперів на фондовій біржі на території України або на торговельно-інформаційній системі (ТІС).

4.    Емітент може розміщувати цінні папери за межами України на загальну суму, що не перевищує 25 % статутного фонду емітента.

5.    Емітент повинен дотримуватися вимог валютного законодавства України.[1]

6.    Інші вимоги, передбачені чинним законодавством України.

У зв’язку з такими жорсткими вимогами цей спосіб проведення ІРО для вітчизняних емітентів не варто розглядати як можливий.

Другий спосіб проведення ІРО – це випуск глобальних депозитарних розписок під акції українського емітента. ГДР випускає іноземний банк-депозитарій під акції українського емітента, якими він володіє. ГДР не є цінними паперами української компанії і вони не перебувають в обігу на ринку цінних паперів України, тому їх обіг не регулюється законодавством України.

Практика показує, що українські компанії надають перевагу проведенню ІРО через іноземний холдинг (третій та четвертий методи), що передбачає реорганізацію структури управління компанії-емітента. Перед проведенням ІРО українська компанія перебудовує схему корпоративного контролю таким чином, що бізнес в Україні опиняється серед дочірніх структур холдингу, який зареєстрований за кордоном. Цей іноземний холдинг і здійснює залучення фінансових ресурсів. Найбільш вигідними місцями реєстрації іноземного холдингу є, звісно, офшорні зони, де ця процедура є найлегшою та існує мінімальний контроль за рухом коштів.[4] Вітчизняні компанії, проводячи ІРО, обирали такі місця для реєстрації емітентів: Кіпр (7 компаній), Люксембург (6 компаній), Велика Британія (5 компаній), Нідерланди (4 компанії), острів Мен (3 компанії), Нормандські острови (1 компанія) та Канада (1 компанія). Загалом, з 2005 р. до листопада 2012 року 26 українських компаній провели ІРО на іноземних фондових біржах.

Поки що, основним майданчиком для первинного публічного розміщення акцій українських компаній залишається Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange – LSE). На цій біржі ІРО провели 13 українських компаній. П’ять компаній розмістили свої акції на основному майданчику (main market), а вісім – на альтернативному (AIM - Alternative Investments Market). Вимоги до компаній, які виходять на АІМ, є менш жорсткими, ніж до тих, які бажають здійснити емісію на основному майданчику. На альтернативному майданчику відсутні вимоги про мінімальну кількість акцій у публічному обороті, мінімальний термін діяльності компанії та мінімальний обсяг капіталізації. Ще одним популярним серед українських емітентів майданчиком є Варшавська фондова біржа (Warsaw Stock Exchange - WSE). На цій біржі свої акції розмістили 12 вітчизняних компаній, включаючи одне ІРО на альтернативному майданчику – WSE NewConnect. Для адекватної оцінки усіх переваг та ризиків інвестування в акції українських компаній, що обертаються на Головному майданчику Варшавської фондової біржі, інвестори можуть використовувати біржовий індекс WIG-Ukraine.

Компанія Black Iron провела первинне публічне розміщення акцій на фондовій біржі Торонто (Toronto Stock Exchange).

Хоча можливості проведення ІРО в Україні залишаються обмеженими, деякі українські компанії все ж надають перевагу національному фондовому ринку, зокрема, фондовій біржі ПФТС (Перша фондова торговельна система). На цій біржі провели ІРО такі українські емітенти: Родовід Банк (квітень 2006), Укрінбанк (червень 2006), KP Media (липень 2006).  Технічно ці розміщення можна вважати ІРО, якщо не враховувати, що вимоги до емітентів, чисельність інвесторів та технології торгівлі серйозно відрізняються на українських та провідних іноземних фондових біржах.[2, С. 4 – 5]

Українські компанії досить насторожено відносяться до такого інструменту залучення капіталу, як первинне публічне розміщення акцій. Це зумовлено непрозорістю діяльності та інформаційною закритістю більшості українських компаній, низьким рівнем розвитку корпоративного права, а також тривалістю та  складністю процесу підготовки до ІРО.  На рішення про проведення компанією ІРО суттєво впливає ситуація на світових ринках капіталу, яка ще досі через фінансову кризу залишається невизначеною. З усіх регіонів, де розвинені фондові ринки, лише США демонструють ознаки відновлення. У 2012 році на світові ринки капіталу істотно впливала нестабільність в Єврозоні, побоювання щодо перспектив зростання світової економіки, особливо у зв'язку з уповільненням темпів економічного зростання в Китаї, а також затяжні періоди ринкової волатильності. Ці проблеми не оминули і вітчизняних емітентів. Зокрема, у 2012 році 20 українських компаній оголосили про наміри розмістити свої акції на іноземних майданчиках. Проте, лише одна компанія (KDM Shipping) провела ІРО на WSE у минулому році. У зв’язку з цим важко зробити точний прогноз щодо подальшого розвитку процесу ІРО в Україні. На нашу думку, обсяги первинних публічних розміщень акцій українських компаній у 2013 році залежатимуть від таких чинників:

·      Розвиток та зростання національної економіки. Вітчизняні компанії можуть відмовитися від наміру провести ІРО у 2013, якщо кризові явища у національній економіці поглиблюватимуться.

·      Стабілізація економічної ситуації в Європі, чиї фондові ринки є основними майданчиками для українських емітентів;

·      Перспектива проведення ІРО на принципово нових фондових біржах. Перш за все, це стосується фондових бірж Росії та Гонконгу.

 

Література:

1.    Про затвердження Положення про порядок надання дозволу на обіг акцій або облігацій підприємств українських емітентів за межами України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1007.1102.1

2.    Довгальова М. О., Гавриш Я. Я. Аналіз досвіду первинного публічного розміщення акцій українськими компаніями [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pprbsu/2010.../10_30_13.pdf

3.    Карпенко Г. В. Проблеми та перспективи залучення інвестиційного капіталу українськими підприємствами на світових фондових ринках шляхом ІРО // Фінанси України. – 2008. – №10. – С. 89 – 94.

4.    Костенко Н., Явтушенко Н. Первинна публічна пропозиція акцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID =11155

5.    Перша хвиля ІРО-буму в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.dagda.com.ua/data/upload/pdf//IPO_itogi/p5_3.pdf

6.    Стеценко М. Бондар Г. Розміщення українськими емітентами акцій на іноземних фондових біржах // Юридична газета. – 2011.  – №9. – C. 7.

7.    Ломтатидзе О. В. Базовый курс по рынку ценных бумаг : учебное пособие / О.В. Ломтатидзе, М.И. Львова, А.В. Болотин и др. – М. : КНОРУС, 2010. – 448 с.

 

Климків  Юлія Олегівна,

ЛНУ імені Івана Франка,
економічний факультет ,
спеціальність фінанси і кредит

 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

WAYS OF IMPROVING THE BUDGET CONTROL IN UKRAINE

 

Анотація. У статті розглянуто окремі питання організації бюджетного контролю в Україні, проведено аналіз показників стану бюджетної сфери та окреслено основні напрями удосконалення бюджетного контролю.

Ключові слова : бюджет, бюджетний контроль, контролер.

 

Annotation. The article deals with problems of formation and implementation of budgetary control in Ukraine, by analysis of the efficiency of budgetary control and outlines the main directions for improvement of budgetary control.

Keywords: budget control, controller.

 

Бюджетний контроль – це одна з функцій системи управління в галузі бюджету, що являє собою систему активних дій уповноважених здійснювати контроль з метою забезпечення інтересів власників, визначення обґрунтованості управлінських рішень і ступеня їх реалізації, дотримання чинних нормативно-правових актів, виявлення можливих порушень, розробки пропозицій щодо запобігання у майбутньому. Від ефективності бюджетного контролю залежить економічне і політичне благополуччя нації.

Проблемам бюджетного контролю присвячені  праці таких відомих вчених, як В. Андрущенка, О. Барановського, С. Булгакової, Ф. Бутинця, О. Гетманця, М. Гупаловської, Л. Гончаренка, Р. Джоги, Л. Діканя, І. Дрозда, А. Єпіфанової, В. Завгороднього, Є. Калюги, А. Кириченка, В. Мурашка, В. Піхоцького, М. Сивульського, І. Стефанюка, В. Феодосова, І. Чумакової, О. Чечуліної, В. Шевчука, Б. Усач та інших.

Проте аналіз наукових робіт з питань бюджетного контролю дає підстави стверджувати, що ці проблеми не отримали остаточного вирішення.

Система бюджетного контролю в Україні надалі потребує удосконалення у напрямах усунення виявлених правопорушень виконання бюджетів, покращення нормативно-правового забезпечення.

Метою статті виступає аналіз системи бюджетного контролю та формування перспективних напрямів його удосконалення.

Згідно визначення економічної енциклопедії, бюджетний контроль розглядається, як форма державного фінансового контролю, що забезпечує процес акумуляції, розподілу та використання бюджетних коштів. Бюджетний контроль є видом державного фінансового контролю, який полягає в перевірці законності формування, розподілу і використання бюджетних коштів. В Україні бюджетний контроль здійснює Рахункова палата України, Державна фінансова інспекція Міністерства фінансів України [4, c. 122].

О. Гетманець зазначає, що бюджетний контроль – багатопланове і комплексне явище, яке можна розглядати з різних позицій: функція держави щодо пошуку ефективних механізмів організації  важливих ланок публічних фінансів – бюджетів; механізм забезпечення законності й правопорядку в бюджетній сфері та іншій [3, c. 150].   

        Бюджетний контроль можна вважати  різновидом державного фінансового контролю, що здійснюється в бюджетному процесі та направлений на встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного регулювання та бюджетного процесу [2].

Бюджетний контроль неможливий без використання специфічних методів (прийомів) контролю, які дають змогу всебічно, повно й об’єктивно дослідити всі аспекти формування та використання бюджетів. Під час проведення контрольних дій застосовуються різні методи (прийоми) документального та фактичного контролю [8].

До основних елементів системи контролю належать [3, c. 151]:

-                   об’єкти контролю — бюджети та кошториси (бюджетних установ і організацій ) та зведені бюджети; 

-                   предмети контролю —зведені та  окремі показники доходів і видатків , надходжень та витрат бюджетів та кошторисів.

-                   суб’єкти контролю — центральні та місцеві фінансові органи , що здійснюють контроль за формування і використання коштів чи окремі працівники, що відповідальні за виконання бюджетів; 

-                   інструменти контролю бюджетів — методи, процедури, які використовуються в процесі бюджетного контролю (аналіз відхилень, SWОТ-аналіз тощо), див. рис. 1.

 

Рис. 1. Система організації бюджетного контролю в Україні

 

Діяльність контролера в галузі бюджетного контролю передбачає наступний порядок здійснення заходів [3, c. 153]: 

-                   ідентифікація фактичних даних; 

-                   виявлення відхилень; 

-                   визначення причин і факторів відхилень; 

-                   розробка (підбір) заходів щодо коригування планів і діяльності в  цілому; 

-                   оцінка запропонованих заходів; 

-                   ініціювання рішень щодо коригування планів; 

-                   контроль виконання скоригованих планів. 

Основною формою здійснення бюджетного контролю є ревізія, в рамках якої здійснюється контроль за законністю, достовірністю, доцільністю, фінансово-економічною ефективністю здійснюваних господарських операцій, за цільовим і раціональним використанням бюджетних асигнувань, матеріальних і трудових ресурсів, виконанням намічених показників по доходах і видатках бюджету.

Бюджетним кодексом України у загальному вигляді визначено повноваження Мінфіну, місцевих фінансових органів, органів виконавчої та законодавчої влади, Державної фінансової інспекції, Державного казначейства України (ДКУ), Рахункової палати щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства, хоча на практиці конкретна діяльність цих органів  має неузгоджений характер, часто дублюється, що пояснюється відсутністю єдиної концепції створення системи державного фінансового, в тому числі й бюджетного, контролю [1].

Результати  діяльності органів Державної фінансової інспекції України щодо контролю бюджетута усунення фінансових порушень у 2012 р. наведемо у табл. 1.    

                                                                                                                                                  Таблиця 1.

Відомості про виявлені та усунуті фінансові порушення у галузі бюджету протягом січня-травня 2012 року [5]

Показники	Кількість (фактів, об'єктів контролю)	Сума, всього	Загальнодержавні ресурси
			всього	у т. ч. кошти державного бюджету	у т. ч. кошти державних цільових фондів	у т. ч. майно
1	3	4	5	6	7	8
Виявлено фінансових порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів	4 061	2 265 712,08	1 743 208,90	604 228,48	162 584,32	358 219,09
Недоотримано фінансових ресурсів (всього),	2 964	479 136,82	251 415,72	54 463,31	1 275,07	х
у тому числі: - загальним фондом бюджету	755	68 542,09	27 854,60	27 854,60	х	х
- спеціальним фондом бюджету	663	42 011,94	26 608,71	26 608,71	х	х
із них спецфондом бюджетних установ і організацій	501	27 300,16	21 092,50	21 092,50	0,00	х
- державними цільовими фондами	107	1 275,07	1 275,07	х	1 275,07	х
Усунуто фінансових порушень, що призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів	6 637	810 622,93	502 640,40	140 949,93	12 918,70	106 510,18
Надійшло фінансових ресурсів (всього),	4 048	237 443,27	93 038,57	18 254,02	950,82	х
у тому числі: - до загального фонду бюджету	975	32 901,27	7 206,89	7 206,89	х	х
- до спеціального фонду бюджету	905	31 917,36	11 047,13	11 047,13	х	х
з них до спецфонду бюджетних установ і організацій	628	10 762,30	6 898,84	6 898,84	х	х
- до державних цільових фондів	91	950,82	950,82	х	950,82	х
із загальної суми - за порушенями, що виявлені у попередніх звітних роках	1 497	126 872,60	61 673,46	6 499,81	59,24	х

 

Про недостатню ефективність контролю свідчать дані щодо виявлених фінансових порушень у результаті контрольних процедур у розмірі 2265712,08 грн, натомість із них відшкодовано до бюджету лише 810622,93 грн. У структурі виконання державного бюджету серед виявлених порушень на 604228,48 грн відшкодовано лише 140949,93 грн.

Натомість основними принципами сучасної системи державного фінансового контролю та аудиту країн Європейського Союзу та країн – кандидатів до вступу до ЄС, на які спирається уряд України, є такі [7, c. 202]:

-                        чітко встановлена індивідуальна відповідальність керівників усіх рівнів;

-                        створення у системі умов для розвитку процесу контролю, удосконалення стандартів контролю та аудиту;

-                        чітке розмежування повноважень контролерів (інспекторів) та аудиторів;

-                        внутрішній контроль і аудиторська діяльність ґрунтуються на оцінці ризиків та інших науково обґрунтованих методах планування контролю та аудиту;

-                        законодавче забезпечення високого рівня незалежності контролерів, аудиторів та аудиторських підрозділів;

-                        аудитори та аудиторські підрозділи не беруть участі в оперативній діяльності інших установ і організацій;

-                        під час проведення контролю та аудиту здійснюється не тільки перевірка фінансових або юридичних аспектів операцій, а й оцінка їх економічності, ефективності та результативності; у системі державного фінансового контролю створення особливого незалежного відомства (установа), яке займається розслідуванням справ, пов’язаних із корупцією, приховуванням доходів з метою ухилення від сплати податків, розкраданням бюджетних коштів, результати розслідувань яких передаються органам дисциплінарного впливу або судам.  

Проблема розвитку державного бюджетного контролю пов'язані перш за все з недосконалістю його законодавчої бази, з організацією контрольної діяльності в бюджетному процесі на принципах самостійності та відповідальності учасників бюджетного процесу[8].

До недоліків бюджетного контролю організаційного характеру можна віднести:

• недостатня профілактична спрямованість контрольних дій;

• недостатня робота з громадськістю щодо роз'яснення завдань бюджетного контролю та забезпечення усунення порушень у бюджетній сфері;

• недостатнє використання в контрольно-ревізійній роботі методик, що спрямовані на визначення ефективності використання державних ресурсів, у тому числі бюджетних коштів;

• невиконання положень чинного законодавства в частині забезпечення належної взаємодії між органами бюджетного контролю, що посилює дублювання та паралелізм у роботі;

• недостатня налагодженість механізмів виконання положень законів, які встановлюють відповідальність за перешкоди контрольним діям.

Основним недоліком методологічного характеру є відсутність методологічного забезпечення основних форм бюджетного контролю. Слід відзначити також недостатнє використання органами Державної фінансової інспекції повноважень щодо підвищення ефективності державного фінансового контролю, у тому числі у бюджетній сфері.
Ще однією проблемою можна вважати недостатньо ефективну організацію взаємодії органів, що здійснюють контрольні повноваження в бюджетній сфері. Виходячи з функцій, завдань і відповідних їм повноважень, органи фінансового контролю та внутрішніх справ повинні здійснювати свою діяльність у постійній взаємодії з метою координації своїх дій [6 с. 47].

Проаналізувавши проблеми у системі законодавчого, методологічного та організаційного забезпечення бюджетного контролю, можна запропонувати наступні напрями його реформування:

• формування єдиних концептуальних основ організації бюджетного контролю, виходячи з сучасних завдань розвитку економіки України;

• створення єдиного правового поля щодо регулювання системи бюджетного контролю та законодавчого закріплення за його суб'єктами контрольних функцій;

• формування нових та вдосконалення чинних процедур бюджетного контролю;

• удосконалення методів бюджетного контролю;

• оптимізація організаційних структур бюджетного контролю;

• удосконалення кадрового забезпечення системи бюджетного контролю, створення сучасної науково-дослідної та навчальної бази за міжнародними зразками;

• створення адекватної сучасним умовам інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

• координація діяльності контролюючих структур з правоохоронними органами;

• поліпшення матеріально-технічного та фінансового забезпечення функціонування системи бюджетного контролю[6 с. 47].

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України розуміння суті та ролі бюджету в економічній системі держави має бути поглибленим, а його зв'язок зі стратегічними цілями розвитку економіки - тіснішим. Сьогодні, в період політичних дискусій та загострення соціально-економічних проблем, особливо актуальним є питання поліпшення якості надання державних послуг, що залежить як від обсягу фінансових ресурсів, котрі надходять до бюджету, так і від того, наскільки ефективно розпорядники бюджетних коштів управляють ними. Відповідно, якщо процес бюджетування орієнтований на результат, одним із основних завдань державного фінансового контролю повинна стати оцінка показників результативності, досягнутих у процесі виконання бюджетних програм. Тобто реальною перспективою розвитку державного фінансового контролю є контроль не цільового й економного використання бюджетних коштів на утримання установи, а максимального досягнення результатів за мінімальних витрат таких коштів на виконання бюджетних програм.

 

Список використаних джерел та літератури:

1.                  Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ww.rada.gov.ua.

2.                  Бюджетний контроль : матеріали з Вікіпедії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/

3.                  Гетманець О. Місце бюджетного контролю в системі фінансового права // Право України. – 2009. – № 9. – С. 148-153.

4.                  Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

5.                  Малаєва Т.В. Проблеми у сфері бюджетного контролю та напрями їх подолання. Часопис економічних реформ. Науково-виробничий журнал. – 2011. –  №1. – С. 45– 49.

6.                  Малаєва Т. В. Проблеми у сфері бюджетного контролю та напрями їх подолання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ portal/soc_gum/Cher/2011_1/Malaeva.pdf

7.                  Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу : Закон України : від 18.03.2004 р., № 1629-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.

8.                  Чернова Т. В. Суть та проблеми  бюджетного контролю в Україні [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://www.rusnauka.com/2_ KAND_2011 /Economics/78538.doc.htm

9.                  Яцкін О. Особливості здійснення бюджетного контролю в Україні[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/Ptdu/2012_1/files/PD112_17.pdf

 

 

Холод Юрій Ігорович,             

студент,
ЛНУ імені Івана Франка,
економічний факультет

 ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ФІНАНСОВИЙ МЕТОД В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ

PREDICTION AS AN IMPORTANT METHOD IN THE FINANCIAL SYSTEM OF THE FINANCIAL MECHANISM OF THE STATE

 

Анотація. У статті розглянуто поняття «прогнозування» як важливого фінансового методу в системі фінансового механізму держави, визначено його місце і значення в системі фінансового механізму держави, а також подано пропозиції щодо удосконалення застосування прогнозування та його методів у системі фінансового механізму держави.

Ключові слова:  прогнозування,  фінансовий механізм держави, метод.

 

Annotation. The article deals with the concept of "prediction" as an important method in the financial system of the financial mechanism of the state, defined by its place and importance in the financial mechanism of the state, and presents suggestions for improving the application of forecasting methods and its financial mechanism of the system state.

Keywords: forecasting, financial mechanism of the state method.

Актуальність. Сьогодні прогнозування відіграє важливу роль в процесах управління, зокрема і в системі фінансового механізму держави, адже фундаментальні перетворення в системі фінансового механізму України, обумовлюють необхідність пошуку якісно нових підходів до управління фінансово-економічною діяльністю держави.

Відтак, актуальність прогнозування  як важливого фінансового методу в системі фінансового механізму держави можна обумовити  наступними чинниками[2]:

1) необхідністю узгодження стратегічних, тактичних і оперативних цілей держави;

3) необхідністю аналізу і врахування можливих змін як зовнішнього,

так й внутрішнього середовища в системі фінансового механізму держави;

4) необхідністю обґрунтування  фінансових показників діяльності,

виконання окремих фінансових операцій та результативності фінансового механізму держави.

У зв’язку з цим однією з першочергових задач державного управління  є удосконалення фінансового менеджменту та активізація одних з його  найважливіших елементів – державного фінансового прогнозування [5].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досить значний внесок у дослідження даної теми зробили в своїх працях зробили такі вчені, як М. М. Алексєєвої І. Т. Балабанова, О. М. Бандурки,  О. Г. Білої, М. Д. Білика, І. О. Бланка, В. В. Ковальова,  А. М. Поддерьогіна, Р. Брейлі, Е. Грінолла, Е. Брігхема, С. Майерса, Д. І. Фіннерті, Дж. К. Хорна та багатьох інших.

Проте більшість праць не розкривають у повній мірі порушеного нами питання, відтак різноплановість публікацій відображає об’єктивну складність предмета наукового дослідження.

Мета статті. Метою статті є розгляд сутності поняття «прогнозування», зокрема, як важливого фінансового методу в системі фінансового механізму держави, розгляд та аналіз місця даного методу у фінансовому  механізму держави, виявлення переваг та недоліків застосування прогнозування у системі фінансового механізму держави.

Виклад основного матеріалу. Найбільш важливим елементом дослідження будь-якої системи, зокрема і системи фінансового механізму держави, є прогноз. Під прогнозуванням слід розуміти наукове обґрунтування та визначення можливого як якісної, так і кількісної зміни стану досліджуваного об’єкта у майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів їх досягнення [3].

Точність прогнозу значною мірою залежить від повноти та надійності інформації про досліджувані ринкові процеси та фактори, що визначають їх рівень розвитку, від ступеня стійкості досліджуваного ринку й економіки в цілому, адекватності прогнозної моделі та степеня апроксимації нею емпіричних даних, а також від технічної  «озброєності» прогнозу.

Фінансове прогнозування представляє собою цілеспрямовану діяльність держави або окремих суб’єктів господарювання по обґрунтуванню ефективності управлінських рішень з урахуванням їхньої забезпеченості джерелами фінансування, оптимізації очікуваних витрат і результатів,  що заснована на пізнанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства [2].

 

Метою здійснення фінансового прогнозування є забезпечення відповідності між джерелами фінансових ресурсів і  потребою в них. Як відмічають провідні вчені, при фінансовому прогнозуванні орієнтація повинна бути на забезпечення як поточної фінансової ефективності, так і перспективної, так як це дозволить не тільки підвищити фінансову стійкість корпорації, а й уникнути значних фінансових втрат у майбутньому.

Нижче наводимо групи методів прогнозування, які можна застосовувати в  в системі фінансового механізму держави [6].

І. Статистичні методи прогнозування.

ІІ. Методи прогнозування з використанням детермінованих залежностей.

ІІІ. Прогнозування та оптимізація розвитку. 

Прогнозування в системі фінансового механізму держави є невід’ємною частиною процесу планування і  представляє собою  розробку ймовірнісного  рішення про стан явища або процесу у майбутньому. Прогнозування дозволяє враховувати ймовірності поточних і майбутніх тенденцій на основі використання існуючих даних  та фактів. Прогнози є життєво важливими для будь-якої організації бізнесу і для будь-якого значного управлінського рішення. Основоположник наукового підходу до управління Огюст Конт зазначав, що необхідно «знати, щоб передбачати, щоб управляти; без «зазирання у майбутнє» про управління не може бути й мови».

Прогнозування в системі фінансового механізму держави достатньо часто ототожнюють з плануванням.

Однак це є неправильним. Різницю між поняттями «планування» і «прогнозування»  добре відобразив Дж. Скотт Армстронг: «Планування займається тим, як би  міг виглядати світ, а прогнозування  – як світ буде виглядати» [7].

Для підвищення ймовірності прогнозу в системі фінансового механізму держави важливим є визначення та збільшення кількості ознак, що пов’язані з предметом дослідження та яких повинно бути  достатньо, щоб оцінити прогнозований об’єкт. Тому процес прогнозування повинен передбачати чітку постановку його мети, її опрацювання, оцінки й аналізу, а також визначення перспектив та ймовірної реалізації прогнозу. В одних випадках, виходячи з поставлених цілей, прогнозуються шляхи їх досягнення, в інших прогнозні дослідження здійснюються для визначення реальної можливості досягнення поставлених цілей. У першому випадку має місце нормативне прогнозування, в іншому – дослідне (пошукове) прогнозування.

Нормативне прогнозування в системі фінансового механізму держави йде від бажаного майбутнього до сучасного. За цього підходу визначаються шляхи і терміни досягнення ймовірного стану об’єкта прогнозування в майбутньому, що приймається у вигляді мети. Пошукове прогнозування полягає в аналізі об’єктивних тенденцій розвитку цього досліджуваного об’єкта. Розбіжності нормативних і пошукових дослідних оцінок пояснюються протиріччями між соціально-економічною потребою і можливістю її вирішення та задоволення [5].

Таким чином, прогнозування в системі фінансового механізму держави має включати в себе всебічний аналіз і дослідження тенденцій його розвитку в умовах дії об’єктивних ринкових законів. Наявність прогнозу дає можливість уникнути помилок і рішень, що випереджають або запізнюються, запобігти діям, які є несприятливими та небажаними.

Прогнозування є одним із засобів розробки стратегії ефективного управління в усіх ланках і на всіх рівнях організації системи фінансового механізму держави [2].

Найбільш важливими класифікаційними ознаками методів прогнозування, поданими на рисунку 1, є ступінь формалізації, загальний принцип дії, наявність і засіб одержання кон’юнктурно-прогнозної інформації.   

  

Рис.1. Класифікація методів прогнозування в системі фінансового механізму держави [1]

 

Прогнозування в системі фінансового механізму держави дозволяє у більшому або меншому ступені знизити рівень невизначеності зовнішнього середовища шляхом введення певних гіпотез. Крім того, Девід С. Уелонік відмічає, що прогнозування дозволяє модифікувати зміни зовнішнього середовища організації і, тим самим, змінювати («підготовлювати») майбутнє  [10]. Прогнози виступають  як «запрошення» до внесення змін в систему. Він виділив 3 постулати прогнозування в системі фінансового механізму держави в умовах підвищення невизначеності і ризику [3]:

1) прогнозування не є способом визначення майбутнього з повною

впевненістю. Незалежно від методів, що використовуються, у прогнозуванні завжди буде елемент невизначеності, який залежить від горизонту прогнозу;

2) в прогнозах завжди  будуть існувати «білі плями», так як  неможливо передбачити появу принципово нових технологій, для яких в момент прогнозування навіть не існує парадигми;

3) представлення прогнозів керуючим органам допомагає їм розробляти стратегію, реалізація якої буде впливати на майбутнє і, тим самим, на точність прогнозу.

Тому в умовах підвищення невизначеності існує проблема розробки і

впровадження нових підходів до прогнозування в системі фінансового механізму держави.

Основними принципами, на яких має базуватися прогнозування в системі фінансового механізму держави, є цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, багаторівневий опис, інформаційна єдність, адекватність прогнозів об’єктивним закономірностям розвитку.

Ураховуючи вищенаведене, вважаємо за доцільне сформулювати такі  установлені поняття, які використовуватимуться в процесі формування моделі прогнозування в системі фінансового механізму держави [6]:

– економічну ефективність системи фінансового механізму держави характеризує економіки;

– соціальну ефективність системи фінансового механізму держави характеризує рівень багатства населення.

Висновки.  На основі опрацьованого та викладеного матеріалу можна зробити висновок,  що прогнозування  в системі фінансового механізму держави є важливою складовою і основою для здійснення як   фінансового планування, так і планування взагалі. Прогнозування дозволяє знизити ступінь невизначеності майбутнього  функціонування корпорації. У той же час, недоліки такого застосування, свідчать про необхідність подальшого удосконалення прогнозування в системі фінансового механізму держави.

Для ефективного застосування поданих в статті  методів прогнозування необхідний цілеспрямований аналіз існуючої інформаційної бази і визначення її придатності.

Важливим напрямом подальших досліджень по даній темі доцільно вважати поєднання методів прогнозування з методами оптимізації розвитку виробничого потенціалу підприємств.

Список використаної літератури

1. Грабовецкий Б.Є. Теоретичні і методологічні основи економічного прогнозування: навчальний посібник [Електроний ресурс]  / Б.Є. Грабовецкий // Основи економічного прогнозування. – Вінниця : ВФ ТАНГ, 2000. – Режим доступу: http://pulib.if.ua/part/9816.

2. Державне регулювання економіки :  навч. посібник /  [С.М. Чистов, А.Є.  Никифоров,Т.Ф. Куценко та ін.]. – К.: КНЕУ, 2000. – 316 с.

3. Макроекономічне прогнозування та його принципи. Національна економіка : навч. посіб. /  [В.І. Мельникова, О.П. Мельникова, Т.В. Сідлярук та ін.].  – 2-ге вид. перероб. та доп.  – К.: Центр учбової  літератури, 2012. – 248 с.

4. Міністерство фінансів України. [Електронний ресурс]. –  Доступний з http://www. minfin.gov.ua

5. Орловский С. А. Проблемы принятия решений при нечеткой исходной информации [Текст] / С. А. Орловський. – М.: Наука, 1981. – 208 с.

17. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки :  навчальний посібник / А.М. Стельмащук. – Тернопіль : ТАНГ, 2000. – 315 с.

6. Финансовое планирование и контроль [Текст]  / Под. ред.  Поукок, М.А., Тейлор, А.Х. Изд. 2-е – М.: Инфра-М, 1996 г. – 480 с.

7. De Finetti, B. (1974). Theory of Probability: A critical introductory treatment, Volume 1. John Wiley & Sons.