Тематичний
напрям 2.
Актуальні
проблеми державного управління.
Львівський національний університет ім.Івана Франка
НАДХОДЖЕННЯ
КОШТІВ У ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ВІД АДМІНІСТРАТИВНИХ ЗБОРІВ ТА ПЛАТЕЖІВ – ДИНАМІКА ТА
ПЕРСПЕКТИВИ
Raising funds in the state budget from
administrative fees and payments - dynamics and prospects
Анотація. У статті проаналізовано сутність адміністративних зборів і платежів, їх
структуру та динаміку надходжень до державного бюджету України. Окреслено
фактори впливу та перспективи подальших надходжень адміністративних зборів і
платежів до бюджету.Ключові слова : адміністративні збори, доходи, державний бюджет.
Annotation. The paper explores the nature of administrative fees and charges, their structure and dynamics of revenues to the state budget of Ukraine. Outlined impacts and prospects for future earnings administrative fees and payments to the budget.
Keywords: administrative fees, revenues, state budget.
Проблемними питаннями наповнення державного
бюджету займались такі вчені :В.І. Кравченко,
Ю.В.Пасічник, В. Швець, Л. Тарангул та інші. Найбільші
здобутки у сфері оподаткування здійснили такі вітчизняні науковці, як : М. Азаров, В. Андрущенко,
О. Василик, А. Даниленко, І. Луніна, А. Поддєрьогін,
В. Суторміна, C. Юрій та ін.
Проте, незважаючи на не усунені основні проблеми надходження
адміністративних зборів та платежів у державному бюджеті України. Тому,
основною метою статті – є визначення перспектив надходжень адміністративних
зборів та платежів до державного бюджету. Для цього позначено вирішити наступні
наукові завдання : виокремити сутність адміністративних зборів та платежів, їх
складові; дослідити динаміку надходження адміністративних зборів та платежів до
державного бюджету та структуру надходжень; визначити фактори, що впливають на
надходження адміністративних зборів та платежів до державного бюджету України
та перспективи надходжень.
Доходи державного бюджету — це частина
централізованих фінансових ресурсів держави, які регулюються відповідними
нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету
виражають економічні відносини держави з підприємствами, установами,
організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних
платежів [3, c. 17].
Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні
економічні відносини. Учасниками цих відносин є держава, суб'єкти
господарювання всіх форм власності та населення:
-
держава має потребу у фінансових ресурсах для
виконання своїх функцій;
-
суб'єкти господарювання усіх форм власності та
напрямів діяльності як постачають грошові ресурси державі, так і можуть
отримувати їх від неї залежно від місця і ролі у системі економічних відносин;
-
населення, яке може бути як платником податків,
так і одержувачем грошових коштів (допомога дітям, матерям, інвалідам,
пенсіонерам тощо) [7,
c. 278].
Доходи бюджету
можуть формуватися на основі п'ятьох методів централізації коштів:
1) пряме
вилучення доходів з державного сектору;
2) отримання
доходів від державних угідь, майна і послуг;
3) податковий
метод;
4) позиковий
метод;
5) емісія
грошей.
Доходи місцевих бюджетів формуються на підставі Конституції
України [7], Бюджетного кодексу України [2], Податкового Кодексу України [8],
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [11] та інших
нормативних актів. Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів
формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад
народних депутатів. Склад доходів, які закріплено за місцевими бюджетами та
бюджетами місцевого самоврядування, утверджено ст. 64,66,69 Бюджетного кодексу.
Згідно ст. 9 Бюджетного
кодексу України, доходи бюджету
класифікуються за такими розділами [2]:
1) податкові
надходження;
2) неподаткові
надходження;
3) доходи від операцій
з капіталом;
4) трансферти.
Податковими
надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування
загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і
збори (обов’язкові платежі).
Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності
та підприємницької діяльності;
2) адміністративні
збори та платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності;
3) інші неподаткові
надходження.
Склад неподаткових надходжень державного й місцевих бюджетів
визначено ст. 29, 64, 66 і 69 Бюджетного кодексу [2] та назвами кодів
неподаткових надходжень згідно із класифікацією доходів, затвердженою наказом
Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 “Про бюджетну
класифікацію та її запровадження” (зі змінами) [2]. Ці надходження групуються
за такими класифікаційними ознаками: доходи від власності й підприємницької
діяльності, адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного й
побічного продажу, інші неподаткові надходження.
Державний бюджет України в 2011 році
виконувався в умовах економічного зростання. Приріст реального валового
внутрішнього продукту становив 5,2 %, порівняно з 4,1 % у попередньому році та
4,7 %, врахованого при затвердженні державного бюджету. За експертною оцінкою
Рахункової палати, за рахунок перевищення показника, врахованого при
затвердженні державного бюджету, додатково отримано доходів у сумі 1,4 млрд.
гривень [5].
Динаміку надходження адміністративних зборів та платежів до державного бюджету
України упродовж 2009- 9 міс. 2012 років наведемо у табл. 1.
Таблиця
1.
Динаміка
надходження адміністративних зборів та платежів до державного бюджету України
упродовж 2009-2012 років, тис.грн. [4]
|
№ пп
|
Показники
|
2009
|
2010
|
2011
|
9міс.2012
|
Динаміка,
тис.грн
|
Динаміка, %
|
|
1
|
Плата за надання адміністративних послуг
|
-
|
-
|
-
|
1227216,2
|
1227216,2
|
-
|
|
2
|
Судовий збір
|
-
|
-
|
-
|
1878248,8
|
1878248,8
|
-
|
|
3
|
Кошти, отримані за вчинення консульських дій
|
-
|
-
|
-
|
234764,5
|
234764,5
|
-
|
|
4
|
Виконавчий збір
|
110 000,0
|
110 000,0
|
125 000,0
|
140000,0
|
30000,0
|
127,2
|
|
5
|
Надходження від орендної плати за користування
цілісним майновим комплексом та іншим державним майном
|
555 000,0
|
635 000,0
|
655 000,0
|
660000,0
|
105000,0
|
118,9
|
|
6
|
Державне мито
|
505 492,0
|
568 984,0
|
483 522,0
|
211740,0
|
-293752
|
41,8
|
|
7
|
Єдиний збір, який справляється у пунктах
пропуску через державний кордон України
|
183 000,0
|
130 000,0
|
176 000,0
|
210000,0
|
27000
|
114,7
|
|
8
|
Адміністративні
збори та платежі
|
1552012,0
|
1 630 344,0
|
1 930 810,3
|
4741270,5
|
3189258,5
|
305,4
|
|
9
|
Усього доходів
бюджету
|
288098060,9
|
284691908,2
|
281464879,4
|
332821347,3
|
44723286,4
|
115,5
|
Аналізуючи дані
таблиці, робимо висновки, що обсяг адміністративних зборів та платежів
коливається в діапазоні від 1552012,0 тис.грн у 2009 році до 4741270,5 тис.грн.
у 2012 році, тобто, зростання становить - 3189258,5 тис.грн, або 305,4 %, див.
рис. 1.
Рис. 1. Динаміка надходження адміністративних зборів
та платежів до державного бюджету України упродовж 2009-9 міс. 2012 років,
тис.грн.
Таке зростання
адміністративних зборів більшою мірою відбувається за рахунок долучення
судового збору до адміністративних зборів та платежів, див. табл. 2.
Таблиця 2.
Ставки
судового збору з 01.01.2013 по 31.12.2013 [4]
|
Найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір
|
Ставка судового збору
|
|
1. За подання до суду:
|
|
|
1)Позовної заяви майнового характеру
|
1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру
мінімальної заробітної плати – 229,40 грн. та не більше 3 розмірів мінімальної
заробітної плати – 3441 грн.
|
|
2)Позовної заяви немайнового характеру
|
0,1 розміру мінімальної заробітної плати – 114, 70 грн.
|
|
3)Позовної заяви:
|
|
|
про розірвання шлюбу
|
0,1 розміру мінімальної заробітної плати –114, 70 грн.
|
|
про поділ майна при розірванні шлюбу
|
1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної
плати – 229, 40 грн. та
не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати – 3441 грн.
|
|
4)заяви про видачу судового наказу
|
50 відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення
до суду з позовом у порядку позовного провадження
|
У структурі
доходів державного бюджету України адміністративні збори та платежі у 2009 році
складали 0,53 %, у 2010 році – 0,57 %, у 2011 році – 0,68 %, а у 2012 році –
1,42 %.
Наведемо
структуру надходження адміністративних зборів та платежів до державного бюджету
України у 2012 році у табл. 3 та на рис. 2.
Таблиця 3
Структура
надходження адміністративних зборів та платежів до державного бюджету України у
2012 році, тис.грн., % [4]
|
№ пп
|
Показники
|
2012
|
Структура, %
|
|
1
|
Плата за надання адміністративних послуг
|
1227216,2
|
25,8
|
|
2
|
Судовий збір
|
1878248,8
|
39,6
|
|
3
|
Кошти, отримані за вчинення консульських дій
|
234764,5
|
4,9
|
|
4
|
Виконавчий збір
|
140000,0
|
2,9
|
|
5
|
Надходження від орендної плати за користування
цілісним майновим комплексом та іншим державним майном
|
660000,0
|
13,9
|
|
6
|
Державне мито
|
211740,0
|
4,4
|
|
7
|
Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску
через державний кордон України
|
210000,0
|
4,4
|
|
8
|
Інші адміністративні доходи
|
210000,0
|
4,1
|
|
9
|
Адміністративні
збори та платежі
|
4741270,5
|
100,0
|
Отже, у
структурі надходжень адміністративних зборів та платежів левову частку займає
судовий збір – 39,6 %, дещо менший обсяг складають – плата за надання
адміністративних послуг – 25,8 % та надходження від орендної плати – 13.9 %.
Значно менше складають доходи від консульських дій – 4,9 %, державне мито – 4,4
%, єдиний збір – 4,4 % та інші адміністративні доходи – 4,1 %. Виконавчий збір
складає – 2,9 %.
Рис. 2 Структура надходження адміністративних зборів
та платежів до державного бюджету України у 2012 році, %
Серед основних економічних факторів, що впливають на рівень доходів
державного бюджету загалом та на формування адміністративних зборів і платежів виступають
наступні :
1.
Розмір
зовнішнього державного боргу країни станом на 31 грудня 2012 року державний та гарантований
державою борг України становив 515.405.276,30
тис.грн. або 64.482.081,34 тис.дол.США, в тому числі:державний та
гарантований державою зовнішній борг – 308.894.562,70 тис.грн. (59,93% від
загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 38.645.635,25
тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг –
206.510.713,60 тис.грн. (40,07%) або 25.836.446,09 тис.дол.США [5].
2.
Валовий внутрішній продукт. У 2012 р. розмір ВВП
України у фактичних цінах у І кварталі 2012 р. становив – 296970 млн.грн., у ІІ
кварталі – 351777 млн.грн., у ІІІ кварталі – 392080 млн.грн.
3.
Фінансова політика держави;
4.
Розмір ставок адміністративних зборів;
5.
Рівень спроможності населення сплачувати податки.
Реальна податкоспроможність відображає
фактичні податкові вилучення у платників податків, які знаходяться на території певного регіону
(або перебувають під його юрисдикцією)
для забезпечення дохідної частини бюджетів різних рівнів у цей
історичний час за наявності певного рівня розвитку продуктивних сил. Потенційна
податкоспроможність – можливості щодо мобілізації податкових доходів до
бюджетів усіх рівнів за умови
використання всіх ресурсів [8, c. 11].
6.
Рівень інфляції. Індекси споживчих цін за 2012 рік
коливаються від 100,2 % у лютому місяці до 99,9 % у грудні місяці та 100,2 у
січні 2013 року. Проте, якщо досліджувати сумарний рівень інфляції із 2001
року, то за весь цей період підсумковий
індекс інфляції склав 288,1% [4].
7.
Обсяг
внутрішнього державного боргу гарантований державою борг України становив
116.292.327,30 тис.грн. (22,56%) або 14.549.271,52 тис.дол.США, в тому числі:
гарантований зовнішній борг –100.080.911,40 тис.грн. (19,42%) або 12.521.069,86
тис.дол.США; гарантований внутрішній борг – 16.211.415,90 тис.грн. (3,15%)
або 2.028.201,66 тис.дол.США. Протягом грудня 2012 року сума державного та
гарантованого державою боргу України збільшилась у гривневому еквіваленті на
13.965.758,24 тис.грн. загалом за рахунок наданих державних гарантій за
позиками [5].
Аналізуючи
перспективи стягнення адміністративних зборів та платежів до державного бюджету
України, вважаємо, що перспективними напрямами їх стягнення може стати
систематизація цих видів зборів, збільшення бази їх стягнення на фоні
незмінності існуючих ставок стягнення адміністративних зборів та платежів.
Список
використаних джерел:
1.
Бондарук
Т. Г. Формування державних доходів в Україні / Т. Г. Бондарук // Формування
ринкових відносин в Україні. — 2009. — №
8. — С. 27—32.
2.
Бюджетний
кодекс України [Електронний ресурс] : за станом на 23 берез. 2011 p. - Режим
доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14&p=1285330182872458.
3.
Василик О.Д.
Бюджетна система України : підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк. – К. : Центр навч. літ-ри, 2004. – С. 544.
4.
Індекси цін в Україні : матеріали сайту Державного комітету
статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.
5.
Інформаційна
довідка щодо державного та гарантованого державою боргу України (станом
на 31.12.2012) http://www.minfin.gov.ua/control/uk/
publish/article?art_id=362884&cat_id=325755
6.
Конституція України / Верховна Рада України [Електронний
ресурс] – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.
7.
Пасічник
Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн : навч. посібн. – 2-ге вид.,
[перероб. і доп.]. – К. : Вид-во "Знання-Прес", 2008. – С. 670.
8.
Податковий
Кодекс України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI : [Електронний ресурс ].- Режим
доступу : http://zakon.rada.gov.ua/
9.
Пришва
Н. Ю. Державні доходи: склад та особливості правового регулювання / Н. Ю.
Пришва // Держава та регіони. — 2010. —
№ 1.— С. 26—31
10.
Про
бюджетну класифікацію : наказ Міністерства Фінансів України від від 17 квітня
2007 року № 491[Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://document.ua/pro-byudzhetnu-klasifikaciyu-doc43737.html
11.
Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України
від 21 травня 1997 року
№ 280: із змінами і доповненнями включно на 05.01.2013
р. [Електронний
ресурс] – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.
Горобець Віта Олександрівна,
Обліково-економічеий факультет
студенти 4 курсу
Мискін Юрій Ігорович,
к.е.н, доцент, заступник кафедри
бухгалтерського обліку
Національний університет державної
податкової служби України
Україна,
Київська обл. м. Ірпінь
вплив політичних амбіцій на
єдність нації країни
22 січня 1919 року після офіційного
об’єднання УНР і ЗУНР Україна вперше змалювала границі повноцінної держави.
Передувало визначній історичній події складання Акту злуки між політичною
елітою двох частин держави. Саме завдяки практично-політичним діям політиків,
задля безпеки кордонів рідної держави від іноземного військового втручання, що
на той час набувало все більшої агресії, Україна стала єдиною Соборною
державою.
Єднання кордонів це ще не
Соборність нації. Патріотичне виховання суспільства має ґрунтуватись на
свідомості громадян, відчутті гордості та збереженні історичної спадщини свого
народу. Кожен українець має трепетно ставитись до традицій та рідної мови, адже
саме завдяки цій символічній спадщині ми залишаємось дітьми незалежної,
вільної, самостійної країни.
Ще за часів царської Росії
українська мова та її народ стали жертвою політичних амбіцій Петра І, Петра ІІ,
Катерини ІІ та іншим владним постатям, яким підпорядковувались українські
землі. Жага до влади та підкорення народу спонукала правителів до пошуку
ричагів маніпуляції суспільством. На той період часу таким ричагом стала
українська мова. Мова як психологічне явище впливає на психіку народу, витворює
його характер. Це особлива знаково-звукова система національного буття,
національної сутності та психології народу[2]. Дослідженню питання значення рідної мови у єднанні нації присвятили
свої праці такі науковці як О. Сайко, Л. Ребет, М. Бердяєв та ін. [2].
Сьогодні мова держави
законодавчо захищена Конституцією України, безпосередньо: [1]:
- стаття 10 свідчить про
те, що держава має забезпечувати
всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного
життя на всій території України.
- у статті 11 йдеться про те, що держава має сприяти
консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості,
традицій і культури.
Виникає питання, про який
всебічний розвиток української мови йдеться, якщо нещодавно прийнятий Закон
України «Про засади державної мовної політики» № 5475-VI від 06.11.2012
тлумачить її «не обов’язковість». Громадяни України, що добре володіють
російською чи іншою тепер вже регіональною мовою із почуття гідності та
обов’язку перед державою вивчали українську мову, що у свою чергу об’єднувало
народ країни. Зараз коли мовні меншинства отримали визнання, маємо новий поділ
держави який можна умовно поділити на мікро- та макрорівень. Макрорівень це
поділ на Західну і Східну Україну де відповідно переважають українська та
російська мова. Мікрорівень це ще більший поділ на мовні меншинства населення
різних національностей: українці, росіяни, білоруси, молдовани, кримські
татари, болгари, угорці, поляки, євреї, вірмени, греки, німці та ін.
національностей, які мають право на визнання мови якою вони володіють. Сьогодні
громадяни повноправно користуються своїми правами, цим самим ускладнюючи
соціальні процеси у суспільстві. Умовно виділимо питання які виникли в наслідок
прийняття Закон України «Про засади державної мовної політики»:
-
руйнування
національної свідомості громадян України;
-
поділ країни на
частини, створення регіональних соціальних груп єдиного розуміння;
-
не заплановані
витрати та відсутність коштів у державному бюджеті на забезпечення прав
громадян країни визначених цим законом;
-
гальмування
соціальних процесів безпосередньо у розгляді судових справ у зв’язку з
відсутністю матеріального забезпечення процесу згідно закону.
Ситуацію, що створилась навколо
прийнятого закону можна оцінити тільки як піар компанію, або ж приманку однієї
із політичних сил для закріплення власної позиції в уряді на передодні виборів.
Складається враження, що вище керівництво яке не достатньо розуміє державну
мову, полегшили собі життя, зробивши її не «обов’язковою». Через стільки років
здобувши соборність і незалежність країни, влада країни має розуміти, що
національну гідність необхідно виховувати, прививати любов до земель рідної
держави, її традицій та рідної мови, відсторонюючи політичні амбіції на другий
план. Адже як говорила українська поетеса Л. Костенко: «Нації вмирають не від
інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.».
Список використаних джерел:
1.
Конституція
України [Електронний ресурс]. /
Офіційний веб-сервер ВРУ – Режим доступу:
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/25
2.
Сайко
О. Мова і нація: філософський та
психологічний аспекти [Електронний ресурс]. / О. Сайко – Режим доступу:
http://www.lnu.edu.ua/faculty
Гузар Лілія Ярославівна,
Аспірант Львівського
регіонального інституту державного управління
Національної академії
державного управління при Президентові України
РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ
ДЕРЖАВИ ЯК ЕЛЕМЕНТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
Головною
метою державної кадрової політики є забезпечення всіх сфер життєдіяльності держави кваліфікованими
кадрами, необхідними для реалізації національних інтересів у контексті розвитку
України як демократичної, соціальної держави з розвинутою ринковою економікою
[2]. Її реалізація передбачає визначення основних
проблем у кадровій політиці в державному управлінні, у економічній, соціальній,
гуманітарній, науковій сферах, а також головних цілей та дієвих першочергових
кроків у напрямку їх досягнення з урахуванням реальних проблем соціального
діалогу та політики гендерної рівності. Одним із пріоритетних
завдань держави у сфері кадрової політики є створення генерації професійно підготовлених,
високоморальних та добросовісних державних службовців. Сутність даної політики
полягає в правильному відборі та розміщенні кадрів, їх просуванні по
горизонталі та по вертикалі, у створенні ефективної системи мотивації
службовців, у впровадженні системи наставництва,
у формуванні резерву кадрів, у створенні ділової та об’єктивної системи
атестації, у стабілізації й підтримці на гідному рівні морально-психологічного
клімату в колективі.
На жаль, в Україні з року в
рік спостерігається висока плинність управлінських кадрів у системі державної
служби та місцевого самоврядування. Тому різко викристалізовується необхідність
реформування наявної системи підготовки службовців органів публічної влади, яка визначатиметься актуальною потребою оновлення
кадрового потенціалу відповідно до нових вимог сучасного українського
суспільства, формування нової управлінської філософії та її постійного
вдосконалення.
У зв’язку з цим
актуалізується нагальна потреба забезпечення державного
управління висококваліфікованими спеціалістами. Формування та реалізація державної кадрової
політики – це є доволі складний та безперервний процес,
у якому
взаємодіють об’єктивні та суб’єктивні фактори та який
передбачає підвищення ефективності всієї системи публічної служби в державі. Він включає в себе послідовне
здійснення та одночасне поєднання законодавчих, організаційно-управлінських,
науково-дослідних, політичних та інших заходів.
Однією з головних причин
кризових процесів у нашому суспільстві є недосконалість кадрової політики в
галузі публічного управління. Це свідчить про те, що державна кадрова політика в Україні є доволі неоднозначна. Для
прикладу, в адміністративному апараті прослідковується дублювання повноважень,
тобто зниження рівня відповідальності службовців за помилки, результатом яких є
нівелювання розпочатих реформ та зниження довіри народу до влади загалом. З
метою усунення згаданих та інших негативних явищ, чинне керівництво держави та суб'єкти
державної кадрової політики визначили нову концепцію її реалізації, яка будується
на принципах професіоналізму та порядності, перевагах економіки знань, коли
інтелектуально-психологічні ресурси дають більший прибуток, аніж природні.
Суть Стратегії державної кадрової політики на
2012-2020 роки полягає у тому, що головними проблемами у кадровій сфері на сьогодні
є невідповідність кадрової політики вимогам трансформаційних процесів у
державі; недосконалість законодавчої бази, яка не надає кадровим процесам
правової обґрунтованості, урегульованості, захищеності та соціального
забезпечення персоналу. Наголошується на відсутності стратегічного управління
щодо системи підготовки кадрів відповідно до сучасних потреб суспільства,
нерозвиненості кадрових інститутів, недостатній кваліфікації персоналу кадрових
служб; наявності розриву, певного професійного вакууму між поколіннями
кадрового корпусу державного управління; недостатньому застосування наукових
підходів, результатів наукових досліджень при виробленні та реалізації
державної кадрової політики загалом [2].
На думку деяких практиків та вчених, неможливо за короткий термін
сформувати якісний кадровий склад. Для повного формування управлінських
якостей, відповідно до встановленого стандарту професіонала, потрібно близько
10 – 15 років [1]. Однак позитивною тенденцією у сфері кадрової політики в Україні є
намагання спрямувати зусилля на оновлення та оздоровлення кадрів. У зв'язку з
цим зростає значення таких якостей особистості службовця як повага до закону,
порядність, чесність, захист національних інтересів, гуманізм тощо.
Важливе завдання, яке стоїть перед кадровою політикою у сфері
державного управління є ліквідація надмірної політизованості кадрових
призначень, квотних принципів та традиційної лояльності, що призводять до безпосереднього
обслуговування службовцями певних корпоративних інтересів, ослаблення кадрового
потенціалу владних структур держави, корупційних проявів і, як наслідок,
дискредитації інститутів державної служби та служби в органах місцевого
самоврядування. Кадрова політика органів публічної влади повинна стати відкритою
сферою для суспільства та позбутися кланових та інших недемократичних принципів
у своїй діяльності.
Отже, оскільки кадрова політика держави є сукупністю
різних соціальних функцій, пріоритетним є завдання щодо виявлення та реалізації
взаємодії кадрових процесів із політичними, соціально-економічними,
управлінськими, культурно-духовними, національними підсистемами українського
суспільства, з історично закладеними в ньому традиціями та стереотипами
менталітету. Будучи дієвим інструментом державного управління, важливим
чинником розвитку суспільства, кадрова політика одночасно є важливим елементом формування
суспільної свідомості.
Список використаних джерел:
1. Побережна В. А. Місце
політичних партій у формуванні державної кадрової політики органів
місцевого самоврядування / В. А. Побережна //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.academy.gov.ua/ej/ej12/txts/10pvaoms.pdf
2.
Стратегія державної кадрової політики на
2012-2020 роки [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/45/2012
студентка 5 курсу
Львівського Національного Університету ім. Івана Франка,
спеціальність – фінанси і кредит.
Наук керівник: доцент. Кульчицький М.І.
ДИНАМІКА ТА СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
A DYNAMICS AND STRUCTURE OF CHARGES OF LOCAL BUDGETS
Анотація. У науковій статті обґрунтовано сутність, наведено
структуру видатків місцевих бюджетів, проаналізовано динаміку видатків місцевих
бюджетів України та виокремлено основні проблемні питання формування видаткової
частини місцевих бюджетів.
Ключові слова : місцевий бюджет, видатки загального фонду, видатки
спеціального фонду.
Keywords : local
budget, charges of general fund, charges of the special fund.
В результаті
відокремлення місцевих інтересів від загальнодержавних, розмежування функцій та
розподілу компетенцій та завдань, що забезпечується органами державної влади і
органами місцевого самоврядування, постало запитання забезпечення видаткової частини
місцевих бюджетів. Місцеві фінанси в Україні включають такі інститути, як
самостійні місцеві бюджети, позабюджетні, валютні, цільові фонди, місцеві
податки і збори, комунальний кредит, фінанси комунальних підприємств та інші.
Проблемними
питаннями формування видаткової частини місцевих бюджетів займались такі
вітчизняні науковці, як : О. Василик, А. Єпіфанов, А. Загородній, В. Кравченко,
К. Павлюк, В. Опарін, В. Федосов, С. Юрій та інші.
Проте, суттєві
недобори у надходженнях місцевих бюджетів скорочують можливий обсяг видаткової
їх частини, при цьому ситуація не змінилась і у зв’язку із прийняттям нового
Податкового Кодексу України.
Надзвичайна
складність та широке коло завдань, які повинна виконувати держава, зумовлюють
пошук найбільш раціональних господарських форм для їх вирішення. Однією з таких
форм, що стимулюють більш активну участь місцевої влади в господарському житті
регіону, є фінансова децентралізація. Фінансова децентралізація - це процес
розподілу функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання
між центральними й локальними рівнями управління. Децентралізація потрібна для
максимального наближення послуг до населення, удосконалення системи управління,
підвищення ефективності розв'язання завдань, переданих на локальний рівень.
Фінансова
децентралізація відобразила нагальну потребу у фінансовій самостійності органів
місцевого самоврядування. Місцеві
бюджети виступають головним інструментом реалізації державної регіональної політики та вирішення таких важливих завдань,
як структурна перебудова економіки,
вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів, розвиток
місцевого господарства, здійснення
житлового будівництва, благоустрою, проведення правоохоронних заходів тощо.
Місцеві бюджети відображають політику органів місцевого самоврядування, є основним інструментом її реалізації. Органи
місцевого самоврядування самостійно визначають
пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких
забезпечується за допомогою коштів
місцевих бюджетів.
Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які пов'язані
з розподілом і використанням коштів основного централізованого фонду держави,
що перебувають у розпорядженні органів державної влади, державного управління
та місцевого самоврядування.
Місцеві видатки класифікують за різними ознаками.За
економічною класифікацією видатки поділяються на поточні та капітальні.
Поточні видатки - це видатки з бюджетів на
фінансування мережі закладів, установ, підприємств, організацій та органів, які
діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із
соціального захисту населення, фінансування бюджетних програм, тощо.
Капітальні видатки - це видатки бюджетів на
фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансування капітальних
вкладень виробничого і невиробничого призначення, структурної перебудови як
комунального, так і народного господарства. Сюди відносяться також субвенції та
інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. [7, с. 233-234]
Згідно з Бюджетним
кодексом передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими
бюджетами: [9 с. 86]
-
перша група - видатки на функціонування
бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне
першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані
найближче до споживачів. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх
об'єднань, селищ, міст;
-
друга група - видатки на функціонування
бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних
гарантованих послуг для всіх громадян України. Видатки другої групи
здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та
міст обласного значення, а також районних бюджетів;
-
третя група - видатки на функціонування
бюджетних установ та реалізацію заходів,
які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій
громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.
Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та
обласних бюджетів.
У розрізі зведеного бюджету видатки місцевих бюджетів
поділяють на:
- видатки загального фонду - на утримання
державного управління, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне
забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт, видатки на
місцеву пожежну охорону, позашкільну освіту, місцеві програми з розвитку
фізичної культури та спорту, інші програми, затверджені відповідними радами.
- видатки спеціального фонду - це витрати бюджету
розвитку місцевих бюджетів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання
доріг місцевого значення, програми природоохоронних заходів місцевого значення,
які фінансуються за рахунок фонду охорони навколишнього середовища та інші
програми затверджені відповідними радами [10, с. 237].
Кошти поточного бюджету спрямовано на фінансування установ і закладів, що
утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів із
соціального захисту населення та інших, що не належать до видатків бюджету
розвитку. До поточних видатків
відносять:
-
оплата праці
працівників бюджетних установ;
-
нарахування на
заробітну плату;
-
придбання
предметів постачання і матеріалів, послуг і т.п.;
-
відрядження;
-
комунальні
послуги та енергоносії тощо.
Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовано на: соціально/економічний
розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво,
капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально/культурної сфери і ЖКГ;
будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і
придбання житла окремим категоріям громадян; збереження, розвиток історико/культурних
місць та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального
електротранспорту; розвиток дорожнього
господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів; комп'ютеризацію та
інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов'язані з
розширеним відтворенням.
Приклад
розрізнення статей бюджету розвитку від поточного бюджету наводить О.П.
Крайник, який подано в табл. 1 [6, c.
61].
Таблиця 1
Приклад розрізнення статей бюджету розвитку від
поточного бюджету
|
№
з/п
|
Вид послуг
|
Бюджет розвитку
|
Поточний бюджет
|
|
1
|
2
|
3
|
4
|
|
1
|
Водопостачання
і каналізація
|
Будівництво
нових водогонів. Заміна діючих водогонів. Реконструкція мережі каналізації
|
Ремонт
окремої ділянки ушкоджених або засмічених магістралей каналізації або
водогону
|
|
2
|
Освітлення
вулиць
|
Заміна
існуючих вуличних світильників на нову систему освітлення або інший вид
світильників
|
Заміна
або ремонт ушкоджених світильників
|
|
3
|
Будови
і споруди, що належать територіальним громадам
|
Нове
будівництво. Реконструкція будівель.
Модернізація
будівель.
|
Профілактичний
або поточний ремонт
|
|
4
|
Парки
|
Капітальна
реконструкція парку або споруд у них, будівництво нових паркових споруд,
нових об’єктів інфраструктури
|
Загальна
профілактика та очищення парків, ремонт паркових споруд та будов
|
Слід
зауважити, що згідно частини другої статті 71 Бюджетного кодексу України [1] до
витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:
1)
погашення місцевого боргу;
2)
капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім
капітальних видатків, що здійснюються за рахунок визначених пунктами 2-15
частини другої статті 69 цього Кодексу надходжень спеціального фонду місцевих
бюджетів);
3) внески
органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до
статутного капіталу суб'єкта господарювання;
4)
проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу
відповідно до статті 128 Земельного кодексу України, за рахунок авансу,
внесеного покупцем земельної ділянки;
5)
підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на
них державної (до розмежування земель державної та комунальної власності) чи
комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких
торгів;
6)
платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань Автономної Республіки
Крим чи територіальної громади міста.
Динаміка видатків місцевих бюджетів упродовж 2010-2012 років
(млн.грн) наведена у табл. 2.
Таблиця 2
Динаміка
видатків місцевих бюджетів 2010-2012
років (млн.грн) [3-5]
|
Показники
|
2010
|
2011
|
2012 рік
|
|
|
|
Видатки
загального фонду
|
133474,9
|
149833,1
|
188640,7
|
55165.8
|
|
|
Видатки
спеціального фонду
|
18568,1
|
28237,3
|
32551,9
|
|
|
|
Усього видатків
|
152043,1
|
178070,5
|
221192,7
|
69149.6
|
|
Динаміка видатків місцевих
бюджетів демонструє зростання на 69149.6 млн.грн., зокрема
видатків загального фонду – на 55165.8 млн.грн., видатки спеціального фонду –
на 13983.8 млн.грн.
.jpg)
Рис. 1. Динаміка видатків
загального та спеціального фонду місцевих бюджетів упродовж 2010-2012 років
(млн.грн) [3-5]
Динаміку видатків місцевих
бюджетів по регіонах України станом на 01.01.2013 року наведемо у табл. 3.
Таблиця 3
Динаміка
видатків місцевих бюджетів по регіонах України [5]
|
№ п/п
|
Назва області
|
Загальний фонд
|
Спеціальний фонд
|
Разом
|
|
|
1
|
Автономна Республіка Крим
|
8 437 369 890,30
|
1 324 330 499,15
|
9 761 700 389,45
|
|
|
2
|
Вінницька
|
6 498 079 619,89
|
855 045 043,40
|
7 353 124 663,29
|
|
|
3
|
Волинська
|
4 661 146 582,10
|
571 856 490,66
|
5 233 003 072,76
|
|
|
4
|
Дніпропетровська
|
13 716 605 219,36
|
2 498 198 510,14
|
16 214 803 729,50
|
|
|
5
|
Донецька
|
17 141 271 615,71
|
4 453 710 022,80
|
21 594 981 638,51
|
|
|
6
|
Житомирська
|
5 418 897 401,71
|
615 055 909,54
|
6 033 953 311,25
|
|
|
7
|
Закарпатська
|
5 100 913 021,98
|
386 091 031,57
|
5 487 004 053,55
|
|
|
8
|
Запорізька
|
7 047 297 977,39
|
926 264 785,29
|
7 973 562 762,68
|
|
|
9
|
Івано-Франківська
|
5 898 514 987,36
|
735 547 220,89
|
6 634 062 208,25
|
|
|
10
|
Київська
|
7 203 235 497,13
|
1 137 921 119,70
|
8 341 156 616,83
|
|
|
11
|
Кіровоградська
|
4 213 101 522,62
|
478 459 011,11
|
4 691 560 533,73
|
|
|
12
|
Луганська
|
7 986 591 821,12
|
1 787 407 708,36
|
9 773 999 529,48
|
|
|
13
|
Львівська
|
10 036 432 107,02
|
808 767 999,03
|
10 845 200 106,05
|
|
|
14
|
Миколаївська
|
4 688 864 584,02
|
632 382 001,11
|
5 321 246 585,13
|
|
|
15
|
Одеська
|
9 052 477 685,58
|
1 360 624 165,77
|
10 413 101 851,35
|
|
|
16
|
Полтавська
|
5 999 204 000,17
|
938 909 906,57
|
6 938 113 906,74
|
|
|
17
|
Рівненська
|
5 170 119 774,64
|
507 901 824,39
|
5 678 021 599,03
|
|
|
18
|
Сумська
|
4 589 229 629,08
|
446 435 116,74
|
5 035 664 745,82
|
|
|
19
|
Тернопільська
|
4 399 418 606,32
|
305 795 687,67
|
4 705 214 293,99
|
|
|
20
|
Харківська
|
9 986 684 426,05
|
1 874 805 345,86
|
11 861 489 771,91
|
|
|
21
|
Херсонська
|
4 335 515 788,16
|
436 406 068,89
|
4 771 921 857,05
|
|
|
22
|
Хмельницька
|
5 536 935 049,45
|
531 361 171,69
|
6 068 296 221,14
|
|
|
23
|
Черкаська
|
5 261 802 542,51
|
681 051 298,50
|
5 942 853 841,01
|
|
|
24
|
Чернівецька
|
3 652 506 055,84
|
447 684 613,47
|
4 100 190 669,31
|
|
|
25
|
Чернігівська
|
4 562 476 245,26
|
340 026 433,44
|
4 902 502 678,70
|
|
|
26
|
м.Київ
|
16 458 392 782,93
|
7 202 957 641,74
|
23 661 350 424,67
|
|
|
27
|
м.Севастополь
|
1 587 620 721,22
|
267 003 146,37
|
1 854 623 867,59
|
|
|
Всього
|
188 640 705 154,92
|
32 551 999 773,85
|
221 192 704 928,77
|
||
Отже, найбільший
рівень видатків місцевих бюджетів було здійснено у таких регіонах країни : м.
Києві – 23661,3 млн.грн.; Донецькій обл. – 21594,9 млн.грн.; Дніпропетровській
– 16214,8 млн.грн; Харківській обл.. – 11861,5 млн.грн.; Львівській обл. –
10845,2 млн.грн. А відповідно найменший рівень видатків у таких областях :
Чернівецькій обл. – 4100,1 млн.грн.; Кіровоградській обл. – 4691,5 млн.грн.;
Херсонській обл. – 4771,9 млн.грн.
Пріоритетним
напрямком у сфері видатків місцевих бюджетів залишається соціальний. Саме
видатки на освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення, охорону
здоров'я становлять найбільшу частку особливо в бюджетах найвищих рівнів, де
відбувається безпосереднє надання послуг громадянам. Як негативний аспект можна
відзначити досить значну частку видатків на управління. В цій галузі варто
проводити реформи, які дали б можливість зменшення персоналу. Саме з цією метою
слід вже сьогодні думати про день завтрашній і не проїдати бюджетні кошти, а
спрямовувати їх на розвиток інфраструктури та економіки на місцевому рівні.
Середньострокове
планування видаткової частини місцевого бюджету включає такі етапи [2, c.
87]:
1.
Оцінка реальних ресурсів, які може мати місцевий бюджет на наступний рік та
середньострокову перспективу.
2.
Розробка кількох варіантів середньострокового прогнозу ресурсів (базового,
оптимістичного та песимістичного) і визначення прогнозу, який найбільше
відповідає макроекономічній ситуації в країні.
3.
Визначення пріоритетів у видатковій політиці органу місцевого самоврядування на
середньострокову перспективу. При цьому особливу увагу слід приділити бюджету
розвитку.
4.
Проведення оцінки існуючих бюджетних програм з метою виявлення неефективних
програм за допомогою аналізу витрат.
5.
Здійснення оптимізації бюджетних програм шляхом оптимізації бюджетних установ
та витрат на реалізацію програм.
6.
Розподіл бюджетних ресурсів на дві частини: перша – на продовження реалізації
існуючих бюджетних програм, друга – на нові бюджетні програми.
7.
Формування бюджетних програм та визначення обсягів видатків за програмами на
плановий період та на середньострокову перспективу.
Найбільш поширеними порушеннями
фінансово-бюджетної дисципліни в державі залишаються [7, c.
49]:
-
порушення вимог
Бюджетного кодексу в частині нецільового використання бюджетних коштів, взяття
до сплати зобов’язань понад затверджені асигнування, відволікання бюджетних
коштів у довготривалу дебіторську заборгованість тощо;
-
зайве витрачання
бюджетних коштів внаслідок оплати завищених обсягів та вартості виконаних
робіт і наданих послуг;
-
незаконна передача
державного та комунального майна суб’єктам недержавної форми власності;
-
незастосування
обов’язкових процедур державних закупівель;
-
заниження вартості
активів внаслідок непроведення індексацій, а також в результаті не
оприбуткування придбаного майна та лишків товарно-матеріальних цінностей.
Сьогодні програмно-цільовий метод складання і
виконання бюджету є найбільш прогресивним та широко визнаним у розвинених
країнах світу. На відміну від традиційної практики формування бюджетів, за якої
увага, в основному, зосереджується на ресурсній частині, програмно-цільовий
метод робить акцент на результати, яких необхідно досягти в ході виконання
певної бюджетної програми. За допомогою нього можна оцінювати як різні варіанти
витрачання бюджетних коштів, для визначення найбільш ефективних бюджетних
програм, так і порівнювати фактичні результати із запланованими. Однак,
незважаючи на усі позитивні риси програмно-цільового методу виконання бюджетів,
в сучасних умовах він має обмежене застосування у вітчизняній практиці. Лише
частина видатків місцевих бюджетів виконується відповідно до бюджетних програм,
що суттєво знижує корисний результат бюджетного фінансування. Це пов’язано з
нестабільністю політичної ситуації в країні, недотриманням термінів бюджетного
процесу, низьким рівнем самостійності місцевих бюджетів, прогалинами бюджетного
законодавства в частині середньо- та довгострокового планування тощо [8, c. 46].
Важливою умовою успішності оцінювання
ефективності видатків місцевих бюджетів соціального призначення є належна
організація цього процесу. Однак, в Україні формування цілісної методики його
проведення поки не завершене. До цього треба підходити зважено як з наукової,
так і з практичної точки зору та з урахуванням передового міжнародного досвіду.
Зважаючи на те, що оцінювання ефективності видатків бюджету є різновидом
фінансового контролю, то логічна схема
проведення має передбачати реалізацію таких послідовних етапів [9, c. 33]:
-
підготовка до
проведення оцінювання (передбачає визначення його мети, завдань, підбору
відповідних показників та ін.);
-
безпосереднє
проведення оцінювання (відповідно до методики, а саме витрат, продукту,
продуктивності, якості та ін., або за напрямами ефективності: економічної,
соціальної тощо);
-
завершення оцінювання
і формулювання висновків на підставі проведених розрахунків. На цьому етапі
можливий розрахунок інтегрального показника ефективності видатків соціального
призначення шляхом зведення компонентних індикаторів (соціальної, економічної
ефективності, ін.).
Отже, удосконалення управління витратами
місцевих бюджетів повинна здійснюватись у напрямах підвищення дохідної бази
бюджетів, усунення зловживань при витрачанні бюджетних коштів, усунення
нецільового витрачання бюджетних коштів, застосування програмно-цільового
методу управління бюджетним процесом, застосуванням прозорих конкурсних
процедур на виконання робіт, що фінансуються із місцевих бюджетів.
Список
використаних джерел:
1.
Бюджетний
кодекс України від 08.07.2010 року. N 2456-VI– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.
2.
Василик
О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. — К.: Центр навчальної
літератури, 2004. — 544 с.
3.
Довідка про
виконання місцевих бюджетів за видатками станом на 01.01.2011 (без урахування
міжбюджетних трансфертів) [Електронний
ресурс] : — Режим доступу : http://treasury.gov.ua/main/uk/publish/category?cat_id=23599&page=7.
4.
Довідка про
виконання місцевих бюджетів за видатками станом на 01.01.2013 (без урахування
міжбюджетних трансфертів) [Електронний
ресурс] : — Режим доступу : http://treasury.gov.ua/main/uk/publish/category?cat_id=23599&page=3.
5.
Довідка про виконання місцевих бюджетів за видатками станом на 01.01.2013
(без урахування міжбюджетних трансфертів) [Електронний ресурс] : — Режим доступу : http://treasury.gov.ua/main/uk/
publish/category/23599.
6.
Крайник О.П., Кленникова З.В. Фінансовий менеджмент // навч. посібник.
Видання 2-ге. - Львів, Інтелект - Київ ДАКОР, 2007 -260с. 60.
7.
Лондар С. Л., Тимошенко О. В.Фінанси. Навчальний посібник. - Вінниця: Нова
Книга, 2009 - 384 с.
Пулик Віра Яківна,
Магістр
спеціальності “Фінанси, грошовий обіг і кредит”,
Львівський
національний університет імені Івана Франка.
Науковий
керівник : Кульчицький Мирослав Іванович,
доцент кафедри
фінансів, грошового обігу і кредиту,
Львівський
національний університет імені Івана Франка
УДК 336. 143: 352.075.(477.83)
СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ У
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Стаття
присвячена питанням сутності, ролі та значенню бюджетної політики, яка
спрямована на реалізацію поставлених
завдань і цілей з економічного та соціального розвитку,що сприяє
державній підтримці зростання економіки, створенню умов для залучення інвестицій,
проведення протекціоністської політики відносно вітчизняних товаровиробників.
Визначено,що стратегічною метою бюджетної політики є забезпечення фінансової і
соціальної стабільності в країні.
Статья посвящена вопросам сущности, роли и значению
бюджетной политики, которая направлена на реализацию поставленных задач и
целей с экономического и социального развития, способствует государственной
поддержке роста экономики, созданию условий для привлечения инвестиций,
проведение протекционистской политики в отношении отечественных
товаропроизводителей. Определено, что стратегической целью бюджетной политики
является обеспечение финансовой и социальной стабильности в стране.
Article is devoted to the nature, role and
significance of fiscal policy,, which is
directed on realization of the put tasks and aims from economic and social
development, which is instrumental in state support of growth of economy,
conditioning, for bringing in of investments, leadthrough of protectionism
policy, in relation to domestic commodity producers. Certainly, that the
strategic purpose of fiscal policy is providing of financial and social
stability in a country.
Актуальність теми. Бюджетна політика є ефективним
інструментом впливу на соціально-економічний розвиток як держави в цілому, так
і її регіонів, вагомою складовою фінансової та економічної політики. В сучасних
умовах без ефективної бюджетної політики неможливо подолати наслідки фінансової
кризи, забезпечити реалізацію програм довгострокового розвитку країни,
зростання добробуту населення, покращення діяльності суб’єктів господарювання.
Сучасна бюджетна політика має ефективно здійснювати перерозподіл результатів
економічного зростання і використання національного багатства, тим самим
створюючи стимули для подальшого сталого розвитку суспільства. Вагома роль та
місце, яке посідає бюджетна політика у системі державного регулювання,
актуалізує поглиблене вивчення її теоретичних засад як підґрунтя проведення
виважених регуляторних заходів держави.
В умовах трансформаційної економіки роль бюджетної
політики економічного зростання значно підвищується, вона стає основним
інструментом регулювання соціально-економічних процесів.
Аналіз
досліджень і публікацій. Останнім часом
в економічній літературі все більше уваги приділяється проблемам побудови
ефективної бюджетної політики, досліджується її вплив на економічно-соціальний
розвиток країни та регіонів.
Бюджетна політика, її окремі складові та окремі
аспекти сутності бюджетного механізму, як важливого елементу реалізації
бюджетної політики, досліджували такі вчені, як: Євтушенко Н., Лисяк Л.В. , Лютий І.О.,
Демиденко Л.М. , Мярковський А. І. , Огонь
Ц.Г., Старостенко Г.Г., Булгаков Ю.В. ,
Тарасенко М.В. , Чала Н.Д. , Чугунов І.Я.
Метою статті є дослідження сутності, ролі та значення бюджетної політики
у соціально-економічному розвитку України.
Виклад основного матеріалу. На сучасному етапі інноваційного
розвитку світового господарства актуальним питанням є визначення сутності та
ролі бюджетної політики України в економічній стратегії держави, яка в умовах
поступального і стабільного економічного розвитку спрямована на проведення
структурної перебудови економіки,
створення адекватної ринковому механізму інфраструктури, підвищення конкурентоспроможності
вітчизняного бізнесу, забезпечення економічного зростання суспільства шляхом
впровадження інновацій і реалізації державної стратегії зниження ризиків
тінізації бюджетних фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності та результативності
державних витрат.
У зв’язку з цим,
перед економічною наукою постає завдання теоретичного обґрунтування і
концептуальної оцінки значення бюджетної політики України в умовах
трансформації глобалізаційних процесів.
Впродовж останніх років бюджетна проблематика в
Україні привертає дедалі більшу увагу політиків, аналітиків, засобів масової
інформації. Виконання бюджету стало ледь не основним критерієм ефективності
роботи уряду. На жаль, головним предметом обговорень та урядових рішень стала
проблема забезпечення належних надходжень до державного та місцевих бюджетів та
фінансування відповідних видатків. Дискусії, які точаться навколо прийняття
Бюджетного та Податкового кодексів, також зосереджені на питаннях збирання та
розподілу коштів. Питання оцінки ефективності бюджетних відносин, їхнього
впливу на перебіг основних соціально-економічних процесів практично не
ставляться. Це дає підстави стверджувати, що сьогодні в Україні спостерігається
нехтування бюджетною політикою як такою.
Для того, щоб з’ясувати особливості бюджетної політики
в Україні, важливо розглянути категорії “державний бюджет” та “бюджетна
політика” в макроекономічному аспекті, визначивши їхні роль та функції в
суспільно-економічній системі.
Вирішальною
і провідною ланкою фінансової системи є бюджет, за
допомогою якого здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу.
Бюджет забезпечує існування держави, розвиток її економіки і культури.
Утворення централізованого державного фонду коштів є необхідним не тільки для
розв’язання проблем усієї країни, але й в першу чергу – для задоволення потреб
розвитку економіки в цілому.
Основним
завданням бюджетної політики на наступний період є передусім нарощування
бюджетного потенціалу, який був би здатний здійснити державні видатки для
відновлення економічного зростання й забезпечити фінансовими ресурсами
ефективне функціонування економіки і зміцнення держави.
Зміцнення
економічних відносин в умовах переходу до ринкової економіки та її
удосконалення вимагають підвищення ролі бюджету як системи економічного
розподілу і перерозподілу ВВП, здійснюваних через фінансову систему. Не можна
також забувати, що бюджет виконує не тільки розподільчі функції – він бере
активну участь і у формуванні ресурсів держави.
Бюджетна
політика є складовою фінансової політики держави, змістом якої є
розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. В економічній літературі
надаються два підходи для розуміння сутності бюджетної політики. У вузькому розумінні вона
зводиться до формування, виконання та регулювання державного бюджету країни.
У широкому розумінні
бюджетна політика включає заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної
зайнятості та виробництво ВВП способом зміни державних видатків, системи
оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому, а також
маніпулювання державними видатками та доходами з метою впливу на економічний
розвиток суспільства [6].
Основна мета
бюджетної політики полягає у забезпеченні стійкого
довготривалого економічного зростання шляхом структурно-інноваційних
перетворень економіки, створення сприятливого інвестиційного середовища.
Потрібно забезпечити ефективне використання бюджетних коштів у всіх ланках
бюджетної системи. Для досягнення цієї мети необхідно створити умови, що
сприятимуть розвитку конкурентоспроможного реального сектору економіки,
сформувати ефективну та результативну фінансово-бюджетну і грошово-кредитну системи
[9].
Бюджетні
відносини є основою бюджетної політики, визначають її
зміст. Ці відносини об’єктивні; бюджетна політика є формою свідомої діяльності
людей. Таким чином, бюджетна політика не може змінювати зміст бюджетних відносин
[8]. Змістом бюджетної політики упродовж бюджетного процесу є визначення курсу,
завдань і змісту діяльності держави у сфері формування і використання бюджетних
фондів, регулювання потоків державних фінансових ресурсів [7].
Практична реалізація бюджетної системи полягає у
сукупності заходів довгострокового і короткострокового характеру, які здійснює
держава через бюджетну систему. Отже, в узагальненому вигляді політика –
діяльність держави з використання бюджетних відносин для забезпечення
соціально-економічного розвитку суспільства.
Формування
ефективної бюджетної системи – невід’ємна складова процесу розбудови ефективної
держави, ринкової економіки і відкритого суспільства. Бюджетна політика разом
із грошово-кредитною політикою забезпечують найважливіші економічні функції
держави:
-
фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій;
-
підтримку фінансової стабільності та збалансованості в країні;
-
забезпечення фінансової цілісності держави;
-
створення стимулів для соціально-економічного розвитку.
Державний бюджет відіграє важливу роль в
перерозподілі ресурсів відповідно до суспільних інтересів. В умовах ринкової
недостатності для більш ефективного розміщення ресурсів застосовується, як
правило, високий ступінь перерозподілу коштів, у той час як в досконалій
ринковій системі практикується зменшення рівня оподаткування підприємств,
передача приватним інститутам функцій соціального захисту. За допомогою
бюджетної політики здійснюється цільове спрямування коштів, яке неможливе з
точки зору міркувань поточної економічної ефективності, але має стратегічне
значення для суспільства: витрати на державні органи, оборону, соціальний захист,
науку і освіту, неприбуткові стратегічно важливі виробництва тощо.
Роль бюджетної політики є багатоаспектною і залежить
від конкретно-економічних реалій, етапу та моделі розвитку економічної системи
країни [6].
Ефективна бюджетна політика
разом з податковою політикою, а також з іншими
напрямами макроекономічної політики держави є важливим чинником, що
впливає не лише на темпи, а й на якість економічного розвитку [7].
Бюджетна політика
виконує три основні функції:
1. фіскальну;
2. економічного регулювання;
3. вирівнювання доходів.
Фіскальна функція полягає у забезпеченні необхідних ресурсів
для урядової діяльності (військово-оборонні витрати, реалізація економічних та
соціальних програм, підтримка уряду тощо).
Функція економічного регулювання полягає у використанні
податків та видатків бюджету як інструментів управління економікою та
досягнення певних цілей економічної політики (економічного зростання,
структурної перебудови тощо).
Функція вирівнювання доходів полягає у використанні
бюджетного регулювання як інструмента перерозподілу ВВП за допомогою
прогресивної шкали оподаткування, а також системи трансфертних виплат бідним,
безробітним, інвалідам, сиротам та ін. [6].
Також однією з основних функцій бюджетної
політики можна виділити функцію
узгодження та забезпечення балансу інтересів у суспільстві. В умовах
незрілої ринкової економіки досягти балансу інтересів надзвичайно складно.
Гармонізація економічних інтересів суспільства, держави, регіонів, підприємств
та громадян повинна досягатися через ефективно діючий бюджетний механізм, адже
пріоритет того чи іншого інтересу спричинить негативні наслідки. Функція
гармонізації інтересів за своєю сутністю є регулюючою, тому регулювання
економічних і соціальних процесів у суспільстві є складним завданням. У зв’язку
з цим формування і реалізація бюджетної політики потребують пошуку шляхів
постійного вдосконалення бюджетного механізму [2].
В сучасних умовах модернізації економіки країн
світового співтовариства зростає роль бюджетної політики як системи заходів і
дій органів влади у сфері управління бюджетним процесом на основі концепції
розвитку бюджетних відносин у складі загальної економічної політики,
спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей економічного та
соціального розвитку.
Бюджетна політика України, як і інших країн
світу сприяє державній підтримці зростання національної економіки, створенню умови для залучення
інвестицій, проведення протекціоністської
політики відносно вітчизняних товаровиробників,
забезпечення фінансової і соціальної стабільності в суспільстві.
Згідно з кейнсіанською школою, бюджетна політика
має значний вплив на сукупний попит і обсяг виробництва у складних економічних
умовах за наявності чіткого обґрунтування ролі уряду для ефективного здійснення
відповідних заходів.
Вона виступає також як ефективний механізм
впливу на макроекономічні процеси в цілому.
Реалізація економічних інструментів бюджетної
політики забезпечує макроекономічний ефект,
а з позицій бюджетної стратегії – довгострокову динаміку стабільності
соціально-економічного розвитку [3., с. 18].
Крім того, механізм формування обсягу та структури доходів і видатків
бюджету є важливою складовою бюджетного регулювання для забезпечення всебічного
розвитку суспільства [4, с. 7].
Бюджетна політика має велике значення, впливає
на українське суспільство, відіграє важливу роль у модернізації вітчизняної
економіки.
На першому етапі формування бюджетної системи
незалежної України (2003-2004 рр.) були
створені інституціональні умови для оптимізації бюджетної і податкової
системи, спрямовані на формування
інституцій, які забезпечили появу
передумов утворення високоефективної системи державних фінансів.
Протягом 2005-2007 рр. зростало ціннісне значення реалізації
бюджетної політики. На основі передумов
підвищення ефективності бюджетного процесу і удосконалення бюджетного
планування та цільового використання коштів бюджету більш якісно здійснювалось
формування і перерозподіл централізованих і децентралізованих фінансових
ресурсів, що перетворило бюджет в
реальний механізм стимулювання економічного зростання, і забезпечило регулювання економічного і
соціального розвитку та оптимальний для України перерозподіл ВВП через його
дохідну частину .
У 2005-2006 рр. спостерігалось зниження
результативності бюджетної політики у сфері розвитку економіки. Мало місце
різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання розв’язати гострі
соціальні проблеми шляхом істотного збільшення обсягів перерозподілу ресурсів
через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для досягнення цієї
мети не дало очікуваного результату. У
здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися адміністративні
важелі; значно загострилися проблеми
фінансового розвитку місцевого самоврядування;
знизилася ефективність міжбюджетного регулювання. Наслідком стало погіршення не лише
економічного, а й соціального розвитку
країни: темпи зростання ВВП скоротилися
в 4,65 рази й досягли рівня вдвічі
меншого, ніж у країнах ЄС, спостерігалося підвищення номінального
обмінного курсу гривні, зріс індекс
споживчих цін, збільшилось податкове навантаження, послабилась інвестиційна
діяльність. Такі негативні зміни супроводжувалися зменшенням прямого й
гарантованого державного боргу, а також підвищенням пенсійних витрат і зарплат
в державному секторі економіки. За таких
умов постало питання переорієнтації бюджетної політики на нові цілі та
пріоритети [1].
Протягом 2009-2011 рр. в Україні відбувались
радикальні економічні та політичні трансформації, здійснювалось перетворення
моделі управління державними фінансами з авторитарної на демократичну, бюджетна
політика стала ядром економічної політики держави і відображала фінансові
взаємовідносини з суспільними інститутами та громадянами [6].
За останні роки бюджетна політика в Україні під
впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При цьому
вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових
команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у
визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики. Це стало основою різноспрямованого
її впливу на розвиток економіки та розв’язання соціальних проблем в Україні
[1].
В сучасних умовах інноваційного реформування
економіки зростає роль бюджетної політики як системи науково-обґрунтованих і
законодавчо визначених засад (функцій,
принципів, методів, інструментів) та заходів щодо удосконалення
розвитку взаємовідносин між різними ланками зведеного бюджету, які розробляються з метою оптимального
збалансування бюджетних параметрів з урахуванням бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної сфери та необхідності
забезпечення ефективного виконання державою головних її функцій.
Важливе значення має реалізація стратегічної мети бюджетної
політики – підвищення ролі бюджету як
вагомої складової фінансового регулювання економіки, оптимальність і збалансованість якого є
однією з основних умов економічного зростання [4, с. 5].
У ринковій економіці державний бюджет відіграє
роль особливого регулятора соціально-економічних процесів у державі, є головним інструментом державної політики
управління суспільно-економічним розвитком країни. Він, з
одного боку, впливає на формування ВВП і
розвиток національної економіки, з іншого боку – макроекономічна ситуація і
динаміка ВВП прямо впливає на бюджет, як фонд державних фінансових ресурсів і,
зокрема, формування доходів бюджету [5, с. 25].
Бюджетна політика, вбудована в ринкову систему, формується з урахуванням ринкових цін, рівня
дохідності фінансового і податкового потенціалу суб’єктів ринкового
господарства. А бюджет є активним інструментом впливу на учасників ринку, на
структуру і пропорцію товарів і послуг, в цілому на баланс попиту і пропозиції.
Бюджетна політика як сукупність економічних і
адміністративних заходів, що застосовує уряд з метою стабілізації та підвищення
ефективності національної економіки,
використовує належним чином, бюджетні та податкові механізми. Через
рівень оподаткування та систему податкових пільг і обмежень він визначає
величину доходів державного бюджету,
спрямовує ділову активність господарюючих суб’єктів і окремих громадян
відповідно до стратегічних цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку
країни. За допомогою зміни рівня оподаткування і державних витрат регулює такі
найважливіші індикатори економіки, як
сукупний попит, економічне
зростання, інфляція та інші.
Таким чином,
в умовах практичної реалізації бюджетної політики підвищується її
роль через визначення оптимальних
співвідношень між доходами і витратами .
Політика формування та зміни доходів і видатків
бюджету є важливою складовою механізму бюджетного регулювання з метою забезпечення
економічного зростання та розвитку суспільства [2, с. 77].
Важливе значення у посиленні ролі бюджетної
політики в сталому економічному розвитку займає фінансовий контроль за
державними видатками, які
використовуються як за цільовим призначенням,
так і незаконно. Повернений
фінансовий резерв впливає на приріст реального валового національного продукту
в якості зовнішнього чинника зростання.
Тобто, внаслідок ефективної
бюджетної політики приріст державних видатків включає складову цільових і
ефективних витрат фінансових ресурсів та складову відшкодованих і повернених до
бюджету.
Економічна роль державного фінансового контролю
полягає у регулюванні співвідношення державних доходів і витрат
(неокейнсіанська теорія); вилученні
незаконно використаних і не за цільовим призначенням державних коштів (теорія
зростання); унеможливленні незаконного і
нецільового витрачання фінансових ресурсів (теорія збалансованого
розвитку). Використання державою
повернених контрольними органами грошових коштів змінює фактичне значення норми
накопичення і коефіцієнти зростання кінцевого споживання в моделях балансування
економічних систем. Жодна з теорій економічного зростання не заперечує
існування ефекту віддачі від вживання державою контрольних заходів з
регулювання видаткової частини бюджету, а навпаки – передбачає врахування ролі
останніх як фактора впливу на зростання реального валового національного
продукту. Отже, державний фінансовий контроль відіграє
суттєву роль в регулюванні вагомої складової економічної системи – бюджетної
системи держави.
Висновки. В умовах ринкової економіки бюджетна політика є головним засобом
визначення основних напрямів економічного впливу держави на соціальні й
економічні процеси, стимулом
поступального розвитку суспільства у напрямку генеральної цілі – всебічного
розвитку людини.
В сучасній Україні бюджетна політика
економічного зростання є основою розвитку держави, зростання добробуту
населення, утвердження нових соціальних
стандартів. Вона є важливим знаряддям
впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. З її допомогою держава,
розподіляючи і перерозподіляючи валовий внутрішній продукт, здійснює вплив на формування структури
виробництва, результати господарювання, проведення соціальних перетворень. В умовах трансформаційної економіки роль
бюджетної політики економічного зростання значно підвищується, вона стає основним інструментом регулювання соціально-економічних
процесів.
Важливим
завданням бюджетної політики у сфері
розвитку економіки є створення умов для
активізації інвестиційної активності. Це
стосується, насамперед, збільшення обсягу інвестиційної діяльності держави, а
також недержавних вітчизняних та
зарубіжних інвесторів. Ще одне завдання, яке потребує вирішення, - запровадження
в Україні середньострокового бюджетного
планування, що дасть змогу складати реальніші плани інвестиційної діяльності
держави з розподілом за ними відповідних ресурсів для повного забезпечення їх
реалізації. Розробка та прийняття таких планів є переходом до вищого ступеня
бюджетного планування, тому вона потребує детального обґрунтування та
узгодження середньострокових планів із поточними.
Ще однією проблемою, яка підлягає розв'язанню в ході
формування нової моделі бюджетної політики, є існуючий рівень державного
управління. За оцінками експертів, Україна за рівнем якості державного
управління помітно відстає від інших країн. Зростання ефективності бюджетної
політики передбачає забезпечення істотного підвищення якості державного
управління. І це стосується не тільки загальнодержавного, а й місцевого рівнів.
Список використаної літератури:
1.
Євтушенко Н. Вплив
бюджетної політики на соціально-економічний розвиток країни/ Наталія Євтушенко.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/
2.
Лисяк Л.В. Бюджетна
політика у системі державного регулювання соціально-економічного розвитку
України: [монограф.]/ Лисяк Л.В.. – К.: ДННУ АФУ, 2009. – 600 с.
3.
Лютий
І.О., Демиденко Л.М. Формування бюджетної політики економічного зростання //
Фінанси України. – 2006. - №10.
4.
Мярковський А. І. Пріоритетні напрями
бюджетної політики / А.І. Мярковський. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/
5.
Огонь Ц.Г.
Доходи бюджету України: теорія та практика. — К., 2003. — С 126.
6.
Старостенко Г.Г., Булгаков Ю.В. Бюджетна система: Навчальний
посібник. – К.: Центр Навчальної Літератури. 2006. – 240 с.
7.
Тарасенко М.В. Фінанси: Навчальний посібник. – Одеса: Пальміра,
2008. – 320 с.
8.
Чала Н.Д. Бюджетна система: навчальний посібник – К.: Знання,
2010. – 223 с.
9.
Чугунов І.Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку
. – НІОС, 2003. – 488 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар